Твір "гнівний осуд війни в кіноповісті україна в огні"

«україна в огні» — кіноповість о. довженка, в якій відображена трагедія українського народу в часи великої вітчизняної війни. письменник створив дуже жорстоку, але при цьому надзвичайно правдиву оповідь про звичайних українських людей, які на цій кривавій війні понесли найбільші втрати. вони не мали ні орденів, ні чинів, але їхнє життя було не менш героїчне, ніж життя найвідоміших полководців. вірний власним гуманістичним ідеалам і правді життя о. довженко чи не єдиний в тогочасній українській літературі насмілився порушити проблеми простих людей в реальному житті з реальними проблемами. свої ідеї драматург реалізував насамперед через трагічну долю української жінки — дівчини в окупації, берегині і бранки, наголошуючи, що «у війни не жіноче обличчя». головна героїня повісті олеся, христя та інші не вели активну боротьбу з ворогом, але в тому страшному колообігу аморальності й насильства, в якому їм довелося побувати, жінкам вдалося зберегти у своїх душах людські природні почуття.жорстокі обставини виявилися сильнішими, ніж їхні можливості і бажання, вони пошматували душі і серця. то ж чи варто було їх засуджувати судом визволителів і хіба не мудріше б було «у таких гірких справах випливати за правдою, що послала людині щастя забуття лихого в доброму часі? ». вустами лаврина письменник стверджував, що якщо і треба було судити цих людей, то тільки «за законом народного нещастя». а в кульмінації подій повісті герой каже таку промову: «хіба те, що відбулося із мною, із селом, не важче смерті в сто крат? » страшна правда цих слів торкнулася найпотаємніших куточків людських сердець. перед уявним зором партизанів «виникла раптом вся у вогні україна, у безлічі страждань і важких суперечливих трагедійних стиків. велика нещаслива земля! » завдяки своєму неперевершеному таланту о. довженку вдалося створити неповторний та яскравий портрет українського народу. герої його творчого добутку — патріоти своєї землі, плоть від плоті народної, звичайні живі люди, які розуміли, що не тільки над їхнім життям, а й над долею майбутніх поколінь нависла смертельна загроза фашистського рабства. та не менше шкоди українському народові нанесло й багатовікове витоптування моральних гуманістичних принципів. але й воно не вибило ці принципи з душ та сердець наших пращурів. тому й вживаються мирно не тільки в куточку над білою скатертиною, а й у душах українців образи національних героїв українського народу і героїв великої вітчизняної війни. та така неоднозначність і складність людської особистості лише збагачує людину. письменник і драматург о. довженко — справжній патріот своєї рідної країни, який стверджує у своїх творах, що наші воїни — «герої великого грізного часу», а перемога над фашистськими загарбниками — це «найбільша горда правда на безліч сторіч».

1.жития, кажется, выражение из старославянского, трудно жить, ужасные невозможные условия

2.Когда мне исполнилось 7 лет ,в  день рождения мне подарили книгу. она называлась  сборник русских народных сказок. Книга была очень большая. Я захотела почитать эту книгу, но мама сказала , что я ещё не умею читать. Я заплакала , но это делу не Я стала ждать когда мне мама почитает книгу, но мама была занята.. Через некоторое время пришла сестра. Я ее по почитать мне . Она согласилась. Мы селе на диван , взяли книгу, и она начала читать..Книга была очень интересная там было много картинок. Мы дочитали книгу до конца. Сестра с какой сказка мне понравился больше всего. я ей ответила , что мне понравилась Крошечка Ховрошечка.

3.Я думаю потому что для мцыри свобода оказывается выше любви из-за этого мцыри не посмел зайти в саклю красавицы.

4.Благородство Онегина и его нравственная слепота видна в привычках героя. Он был благородным человеком. он понимал и чувствовал что правильно и что искренно. Любовь Тятьяны пробудила в нём лучшие качества. его волновала она. Но опыт предыдущих лет. отношения со многими женщина ми очерствили его душу. "В красавиц он уж не влюблялся, А волочился как-нибудь; Откажут - мигом утешался; Изменят - рад был отдохнуть. Он их искал без упоенья, А оставлял без сожаленья, Чуть помня их любовь и злость." С другой стороны Татьянино письмо привело его в трепет: "Но, получив посланье Тани, Онегин живо тронут был: Язык девических мечтаний В нем думы роем возмутил;" Но, Евгению не нужна чистая любовь. он вроде как жалеет Татьяну. описывая ей перспективы их совместной жизни. рассказывая. как сложатся их отношения, как он от неё устанет. начнутся семейные неурядицы и брак их потерпит крах. Но в этой логической. казалось бы, речи, в его участии тут же снисхождение "К провинциалке". Он чувствует себя выше, умнее, лучше: " Учитесь властвовать собою; Не всякий вас, как я, поймет; К беде неопытность ведет"