Реферат на тему християнство в мистецтві 50

художня культура «християнського» світу має такими універсальними ознаками, які їй естетичне своєрідність і неповторність. це своєрідність художньої культури визначається, як говорилося вище, історично сформованій системою мистецтв, у якій провідне мистецтво визначає ту якісну універсальність, яка властива цієї культурі протягом усього історії її існування. і хоча перший погляд видається, що саме «spiritus flat ubi vult», що у художественно-эстетической життя «християнських» народів немає жодної інший домінанти, крім релігійної, — тут інше.

з огляду на історично сформованій культурної традиції, яка від первісної матеріальну годі й духовної культури, від грецькою й римської античності, в «християнському» світі провідними стали пластически-изобразительные мистецтва — скульптура і живопис, т. е. такі мистецтва, у яких тілесність, матеріальність виражалися найяскравіше і зримо. саме ця чітко визначило межі і можливості релігійного впливу мистецтва взагалі.

природний матеріал, у якому існують скульптура і живопис, чи це скульптурний образ античного бога чи православна ікона, крім ілюзорною чи містичної ідеї, закладеною у цьому образе-символе, несе у собі вантаж того матеріалу, у якому цей спосіб живе. причому пластически-изобразительный характер цих творів мистецтва неминуче переносить акцент образності з ирреально-мистического на материально-духовный рівень. тут від особливою ясністю виступає діалектичне протиборство земної природи мистецтва, із християнським розумінням гносиса, вираженого і в християнській теології у принципі «неподібного подоби».

християнська теологія із часу виникнення прагнула кардинально вплинути на антиномию на користь ілюзорного, суто духовного розуміння і відтворення божественного початку.

у ранньосередньовічної християнської схоластичної теології розв'язання цієї антиномії лише на рівні умоглядної спекуляції, здавалося, було досягнуто. особливо переконливо це були продемонстровано тертулианом в тезі 5-му його трактату «про тілі христовом»: «і помер син божий, що цілком віри, оскільки неймовірно. і похований він, і воскреснув, що правильне, оскільки неможливо». однак у мистецтві розв'язання цієї антиномії лише на рівні умоглядної спекуляції не міг, оскільки пластичні і образотворчі мистецтва могли залишатися такими тільки тоді ми, коли відривалися від реальної природи й людини.

саме тому ранньохристиянські теологи, як у заході, і сході, відчували, часом лише інтуїтивно й туманно, цю внутрішню несумісність мистецтва й християнської віри. той-таки тертулиан різко я виступав проти мистецтва, бо його спадщиною язичницької античності — язичницької єрессю. «мистецтво, — вигукував він, — є під охороною двох дияволів — пристрасть і — бахуса і венери».

ранневизантийский неоплатоник псевдо-дионисий ареопагіт, хоч і розходився з тертулианом щодо оцінки античного філософського спадщини, прагнучи у творах (особливо у трактаті «про ієрархії ангелів і церкви») з'єднати його з християнством, — щодо оцінки мистецтва одностайний зі своїми західним «братом». він трактаті «про іменах бога» стверджує, що мистецтво є прояв божественної вроди й бачить досконалу красу лише у бога, він є лише з божественних імен.

августин блаженний, продовжуючи традиції плотіна, у своїй «сповіді» свідчить, що мистецтво наводить його до гріховним почуттям і бажанням, він звертається до нього «похіттю відбуксирувати», підкреслюючи те, що саме зір, звернене образотворчим і пластичним образам, породжує найбільш глибокі земні, реальні відчуття провини і бажання. саме отож і прагне подолати розірваність свого «я» між земним і небесним, повністю до самопожертви богу, відмовившись від мистецтва, бо бог — це «єдина у свій рід щира краса».

нарешті, «великий схоласт» візантії прокл у «первоосновах теології» (разд. ii «числа та обов'язки», § 153 та інших.) також віддає перевагу божественно-совершенному, отже, і совершенно-прекрасному: «усі досконале в богів є причиною божественного досконалості, — пише він, — одне досконалість — у богів, а інше — у обожненого. проте первинне досконале в богі».

Колоко́льчики  (итал.  campanelli,  фр.  jeu de timbres,  нем.  glockenspiel, иногда на манер называются  глокеншпилями)  —  ударный музыкальный инструмент  с определённой высотой звучания. инструмент обладает светлозвенящим  тембром  в пиано, блестящим и ярким  — в форте. колокольчики существуют в двух разновидностях: простые и клавишные. простые (обыкновенные)колокольчики представляют собой набор настроенных по  хроматике  металлических пластинок, размещённых в два ряда на деревянной раме трапециевидной формы. расположение пластинок на них аналогично расположению белых и чёрных клавишфортепиано. применяемый диапазон колокольчиков  — от  c3  до  c5  (от  третьей октавы  — до  пятой октавы), на некоторых инструментах  — шире. играют на обычных колокольчиках двумя маленькими металлическими молоточками или деревянными палочками. в клавишных колокольчиках пластинки заключены в корпус наподобие маленького пианино, где имеется несложный механизм молоточков, удары от клавиш к пластинкам (этот механизм схож с механизмом  челесты). клавишные колокольчики технически подвижнее простых, но проигрывают им в чистоте тембра. с xix века колокольчики часто применяются в  симфоническом оркестре. ноты для колокольчиков пишутся на две октавы ниже действительного звучания, в  партитуре  их партия пишется под партией  колоколов, над партией  ксилофона. некоторые произведения, в которых используются колокольчики: