Твір-роздум новаторський характер п‘єси і. котляревського „ наталка полтавка”

багато сторіч і навіть тисячоліть тому давні мудреці казали, що мистецтво – це дзеркало природи. звісно, з часом ставлення до того, що і під яким кутом, так би мовити, має в цьому дзеркалі відбиватися, змінювалися. але у будь-якому разі зрозуміло, що мистецтво так чи інакше має бути пов’язане з життям, бо інакше воно не буде потрібне людям. тільки впізнаючи себе і свої власні почуття у творах літератури, читач відчуває зацікавлення, його хвилює той чи інший сюжет, спонукає до роздумів, очищує і збагачує духовно. тим більше ця закономірність стосується драматургії, оскільки вона є чи не найбільш реалістичним родом літератури. український народ, такий талановитий у піснях та народній творчості, завжди мав поетичну душу, душу митця… але часто він не впізнавав себе у творах літератури, бо вони були присвячені зовсім іншим, далеким від народного життя подіям. але зі створенням прекрасної драми “наталка полтавка” цю “несправедливість” нарешті було подолано і виправлено назавжди!

чому п’єса так припала до душі глядачеві? бо вона відображувала реальне народне життя, із яким кожен глядач стикався кожного дня. навіть більше: кожен жив цим, тож, побачивши на сцені власні болі та переживання, зрозумів і полюбив це твір.

“наталка полтавка”, як ми бачимо із заголовку, оповідає нам про долю звичайної української дівчини. наталка працьовита і щира, чуйна і дотепна, розумна і красива як зовні, так і душевно. наталка щиро кохає петра, вона віддано чекає на нього кілька років. проте обставини тиснуть на дівчину, мати схиляє до шлюбу з іншим. прекрасно описує автор і душевні переживання наталки, і громадську думку, згідно з якою шлюб за розрахунком сприймається як цілком нормальне явище. але найбільше захоплення викликає сила духу наталки, яка не хоче коритися долі, хоче сама творити свою долю, здобувати своє щастя.