Зображення трагедіїї 2 світової війни у літератури. твір.

війна. від цього слова відразу стає не по собі, однак не кожному дана здатність тверезо оцінити всю масштабність лих, пережитих жахів і втрат, пов’язаних зі словом «війна». кривава, жорстока, неконтрольована… а чи потрібна вона? однією з подій, яка наклала глибокий відбиток на історію в цілому, є одна з найбільш кошмарних воєн останніх століть. так, саме друга світова. вивчення ситуації, яка спричинила за собою розвиток подій, що змусили перевернутися не тільки європу, але й увесь світ, сьогодні присвячуються часи шкільних занять, багато хто знає про велику вітчизняну війну із спеціалізованих книг, деякі, можливо, почули сумну історію з вуст родичів, очевидців трагедії, яких з кожним днем ​​стає все менше і менше. незважаючи на те, що події ці відбулися не так давно і продовжують вивчатися, все меншою стає вірогідність отримати достовірну інформацію про події цієї жахливої війни. німі обличчя на чорно-білих світлинах, обривки листів, могили сотень тисяч полеглих у боротьбі за свободу своєї батьківщини, мільйони невинних людей, які не бажали нікому зла, але покинули передчасно цей світ – дуже скоро лише це у нас залишиться, а справжнє обличчя війни розпливеться немов туман, забудеться, вислизне, залишивши після себе лише почуття, потрібні для того, щоб пам’ятати і шанувати пам’ять покійних під товстим шаром землі і пороху, але чи буде серед цих почуттів справжнє бажання це зробити?

як було сказано вище, жоден з живучих нині молодих людей покоління 70-х років минулого століття та наступних поколінь вже не може об’єктивно оцінити масштаб трагедії радянського народу під час великої вітчизняної війни. однак при наявності бажання представники цих поколінь завжди можуть звернутися до видань очевидців, ознайомитися з відповідними документами, благо можливості є, і відкоригувати своє уявлення про ті роки.

природно, що вже ніяк не на останньому місці знаходяться твори письменників, яким довелося творити в період війни та після перемоги, бути учасниками бойових дій, перебувати на фронті без будь-яких навичок володіння зброєю, або щасливими власниками життя в мирних куточках планети . вони внесли свій внесок у розвиток як  історії, так і літератури – і це не обговорюється. сьогодні, дякувати богові, ще зі шкільного віку підростаюче покоління поступово знайомлять з аспектами життя того чи іншого письменника аба поета і проблематикою їх творів, присвячених великій вітчизняній війні.

як не крути, а потік інформації, що обрушується на розум сучасного школяра, далеко не такий марний, як йому (школяру) часом здається. у старших класах вивчення зарубіжної літератури саме післявоєнного періоду приділяється чимало часу. поряд з представниками близького зарубіжжя, ми знайомимося з творами таких відомих авторів, як лауреати нобелівської премії альбер камю і генріх белль. їхні твори «чума» (1947) і «подорожній, коли ти прийдеш у спа…» (1950) відповідно, мають навіть не тонку паралель з тим, що відбувається в 40-х роках, а виводять цей період на центральну арену сюжетної лінії. альбер камю не входив до складу діючої армії за станом здоров’я, проте спостерігав весь фаталізм подій, який відбувався під час війни, не стороннім спостерігачем. своїми діями, написанням нарисів і матеріалів у різних виданнях, він немов теж бере участь у війні – війні поглядів і думок. не даремно він ще за життя отримав прізвисько «совість заходу». будучи гуманістом, альбер камю усвідомлено пішов на цей крок. таким чином, він вважає за краще власну війну кровопролитній битві на фронті. його «чума» часто порівнюється (спочатку через назву роману, потім через його зміст) з власне другою світовою війною, також званої «коричнева чума». події, описані в книзі, мають місце саме в воєнні роки, про що свідчить як мінімум неповна дата, надрукована в самому початку твору. «чума» повна прихованих символів, що імітують і копіюють владу та події того часу, які людина, що не пережила їх, навряд чи побачить але може зрозуміти. хоча, з іншого боку – людина, яка нічого не знає про другу світову війну, навряд чи візьме в руки і книгу французького письменника.

генріх белль, найбільш відомий своїм невеликим оповіданням під назвою «подорожній, коли ти прийдеш у спа…», на відміну від альбера камю, брав участь у бойових діях і навіть перебував деякий час в американському полоні. багато його творів мають автобіографічний відтінок, а частиною його життя ймовірно завжди залишався тягар безпосередньої участі німеччини у другій світовій війні. так і в оповіданні «подорожній, коли ти прийдеш у спа…» розповідь ведеться від імені головного героя, молодого покаліченого солдата, пам’ять якого образно відмовляється приймати смак війни і хаос, що оточує його у післявоєнні часи.

В 1872 году в деревне Акзигитово Казанской губернии (ныне — Зеленодольского района Татарстана) открылась первая школа для татарских девочек. Историк Лилия Габдрафикова в колонке, написанной для «Реального времени», на примере сельского мектеба рассказывает о женском образовании мусульман Урало-Поволжья, не забывая о поддержке школы со стороны купеческой семьи Шафигуллиных. Также наш колумнист повествует о первом татарском женском журнале «Сююмбике».

Объяснение:

РЕГИОНЫ

НОВОСТИ

АНАЛИТИКА

ЭКОНОМИКА

ПРОМЫШЛЕННОСТЬ

НЕДВИЖИМОСТЬ

АВТО

БИЗНЕС

ТЕХНОЛОГИИ

МЕРОПРИЯТИЯ

СПОРТ

ОБЩЕСТВО

ФОТОГАЛЕРЕЯ

СЮЖЕТЫ

СПРАВОЧНИК

ПОЛНАЯ ВЕРСИЯ



ОБЩЕСТВО

В поддержку «матерей нации»: как в Казанской губернии открылась первая школа для татарских девочек

07:00, 08.03.20198Сюжет: Колонка Лилии Габдрафиковой

Мектебе в Акзигитово — пионер образования мусульманских женщин

Фото: tatarhistory.ru

В 1872 году в деревне Акзигитово Казанской губернии (ныне — Зеленодольского района Татарстана) открылась первая школа для татарских девочек. Историк Лилия Габдрафикова в колонке, написанной для «Реального времени», на примере сельского мектеба рассказывает о женском образовании мусульман Урало-Поволжья, не забывая о поддержке школы со стороны купеческой семьи Шафигуллиных. Также наш колумнист повествует о первом татарском женском журнале «Сююмбике».

ПЕРВАЯ ШКОЛА ДЛЯ ДЕВОЧЕК В ТАТАРСКОЙ ДЕРЕВНЕ

На страницах «Реального времени» была целая серия публикаций о татарском женском движении начала ХХ века, о неординарных активистках той эпохи, о повседневной жизни татарских женщин в годы Первой мировой войны и революции. Все эти материалы показывают, каким необычным был путь женской эмансипации в татарском обществе, как сильно татарские женщины отличались от стереотипного образа женщины Востока. У татарского народа, безусловно, был свой путь в решении «женского вопроса». Прежде всего, это развитие женского образования.

На рубеже XIX—XX веков традиционные установки уступили место передовым воззрениям, и татарские интеллектуалы провозгласили женщин «матерями нации» («милләт аналары»). «Нация нуждается в образованных матерях», — трубили все татарские газеты и журналы в начале ХХ века.

Татарские женские школы действительно открылись в самых разных уголках Российской империи. В 1916 году в Казани появилась даже первая татарская гимназия. И она была женской. Эта яркие страницы нашей истории хорошо известны всем, кто интересуется татарской культурой. Многие знают и таких деятельниц женского просвещения, как Магруй Барудия, Лябиба Хусаиния, Магруй Музафария, Мухлиса Буби, Фатиха Аитова. Есть и другие не менее заслуженные педагоги и руководительницы женских школ

Но было бы неверным связывать успехи татарского просвещения только с именами женщин. Как писала Магруй Музафария в 1907 году в своем стихотворении «Знаменитые женщины», «женщины являются равной половинкой целой нации».

«Һәм тугрыда ким түгелбез ирләрдән без,

Гыйлем алсак, иң галимнәргә тиң без.

Бер милләтнең там яртысы без булгачдыйн,

Карап карыйк: ирләрдән ничек ким без?!»

Несмотря на феминистическую риторику этого стихотворения, надо признать, что другая половина нации — мужчины тоже не менее самоотверженно работали во имя прогресса своего народа, в том числе в области женского просвещения.

В сегодняшней публикации хочется обратить внимание читателей на личность иркутского купца Загидуллы Шафигуллина. Это очень неординарная фигура, известный деятель своей эпохи. Он родился в деревне Акзигитово Цивильского уезда Казанской губернии в 1840 году. Кстати, совсем недавно Институтом истории Марджани была подготовлена книга по истории татарских деревень Горной стороны, где освещается и история Акзигитово.

Несмотря на успешные коммерческие дела в далекой Сибири, Загидулла Шафигуллин никогда не забывал о родной деревне. Периодически туда наведывался, построил не только добротный дом для себя, но и решил поддержать местную мусульманскую общину. Вскоре при мечети появилось медресе для мальчиков, а позднее была организована школа для девочек. Эти факты общеизвестны. Но мало кто обращает внимание, что произошло сие замечательное событие — открытие женской школы в татарской деревне — в 1872 году.

Казалось бы, а что тут необычного? Тем более, что в конце XIX века таких школ было достаточно. Только вот женские школы стали открываться лишь в 1890-е годы, а до этого девочки ходили на занятия в дом имама своей махалли, где их учила его жена — остазбика (абыстай). Это был традиционный уклад жизни мусульманской общины. Как видим, в Казанской губернии данный порядок изменил именно Загидулла Шафигуллин. Он выделил специальное здание, общественное пространство, где начали собираться остазбика и ее ученицы.