Какие новые грани личности м.ю.лермонтова раскрылись в стихотворении ,,

Синий цвет – цвет неба, снега, который лежит на вершинах, тумана. иннокентий анненский писал, что, как певец гор, лермонтов любил краски: «поэт любит розовый закат, белое облако, синее небо, лиловые степи, голубые глаза и золотистые волосы». особенно ему нравился синий цвет. синий цвет неба и синие горы уносили мысль лермонтова и его героев «в мир высший». лермонтов горячо полюбил кавказ еще в раннем детстве, со времени трех поездок на лето к кавказским родственникам хастатовым (сестра бабушки екатерина алексеевна хастатова) – в 1818, 1820, 1825 годах .он рос болезненным ребенком. для того чтобы укрепить здоровье внука (а эти места славились минеральными источниками), бабушка, елизавета алексеевна арсеньева, как это было принято в дворянской среде, возила внука на воды на северный кавказ. так уже в раннем возрасте в жизнь лермонтова вошли « синие горы кавказа». кавказ для лермонтова – это   приятные воспоминания о детстве, о любви к горянкам,  которые притягивали внимание своей красотой. этот край обогатил творческое воображение поэта и во многом определил содержание его отроческой поэзии, его ранних романтических,поэм «черкесы» «кавказский пленник», «каллы», «аул бастунджи» и «хаджи абрек».но не только. кавказ – это место ссылки лермонтова .первая ссылка на кавказ под    пули горцев(там еще свирепствовала лихорадка) последовала за запрещенное цензурой стихотворение «смерть поэта». в нем поэт  выразил боль и негодование целого поколения россии и назвал истинных  виновников гибели пушкина. шел 1837 год. несмотря на трагизм происходящего, поэт радовался новой встрече с кавказскими горами.

Війна — страшне слово. Вона несе горе всім. Кров, біль, страждання випали на долю чоловіків, які зі зброєю в руках пішли на фронт, а також на долю дітей, жінок, старих, що залишилися в окупації, тяжко працювали, потерпали від голоду та холоду. Але часто ми сприймаємо ті події тільки під одним кутом — очима наших співвітчизників, забуваючи, що по той, "інший", бік знаходилися також чуйні, добрі, працьовиті люди. Вони також були жертвами амбіцій політиків, що змагалися між собою за перерозподіл світу.

В оповіданні Любові Пономаренко "Гер переможений" йдеться про те, як після Великої Вітчизняної війни група полонених німців відбудовує українське містечко. Місцеві жителі не мають ненависті до цих нещасних, їм скоріше жаль їх, тому вони намагаються до полоненим: дають їм їжу, старий одяг. Тільки діти подекуди виявляють вороже ставлення до чужинців. Незважаючи на це, німці люблять місцевих дітлахів, бачачи в них своїх малюків, що залишилися на далекій батьківщині. Особливо виділяється з групи полонених брудний хворий на сухоти німець Фрідріх. Він намагається розважити жорстоких дітей, пестить їх, співає їм пісні, робить прикраси з цеглин. Так, він переможений, але він — живий, він не втратив снаги до життя, уміння бачити красу в дрібницях. Думаю, що хворий німець жив надією, що колись повернеться додому, обійме та поцілує власних дітей.