Твір на тему "єдність природи і світу дитячої душі у повісті м.стельмаха "гуси-лебеді летять" на 1.5стр зошита з цитатами дуже прошу

дитинство — це час мрій і безкінечних відкриттів, час, який згадується потім, немов казковий, повний вражень і щастя, радісних днів і маленьких прикрощів. саме таким, мабуть, поставав цей час і в спогадах прекрасного українського письменника михайла стельмаха, який народився в мальовничій місцевості на вінниччині. згадувалася йому матінка, така добра, ласкава, невтомна трудівниця, котра навчила свого сина любити кожну травинку, милуватися росою вранці та заходом сонця ввечері, вслухатися в «бентежні звуки далеких дзвонів», що їх струшують на землю з високого піднебесся оті казкові гуси-лебеді, повертаючись весною з далекого вирію.

уся родина, що оточує маленького михайлика, — це добрі й мудрі трудівники: мати, батько, дід дім’ян, колишній кріпак, дядько микола, якого прозивали бульбою, бабуся, яку дуже любив. саме вони вчать хлопчика бачити красу в цьому світі, докладати своїх рук до створення навколишньої краси, бути сильним і чесним.

образ гусей-лебедів, такий наче казковий, стає основним мотивом твору, символом чистоти людей праці, символом їхньої духовної щедрості: « прямо над нашою хатою пролітають лебеді. вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. дід говорить, що так співають лебедині крила. ми з любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу, свою лебедину пісню». цей образ утілює у собі й ту казковість, якої сповнене дитинство, стають ключовим у спогадах письменника про той час, що свідчить і про його душевну чистоту, про те, що на все життя зберіг він здатність мріяти і дивуватися, наче дитина.

лебеді стають також символом відродження землі, життя, радості: «принесли нам лебеді на крилах життя, —каже дід дім’ян, — тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю».

повість сповнена величезної пошани до трудівників землі, до старших, до всіх, хто творить красу й життя.

у повісті «гуси-лебеді летять» михайлові стельмаху вдалося втілити відвічне ставлення нашого народу до своєї рідної землі, до праці, до людини на цій землі, відобразити дитяче бачення світу, сприйняття краси, любові й мудрості.

« от і принесли нам лебеді на крилах життя,— говорить до неба і до землі мій ді у його руці весело поблимкує струг, яким він донедавна вистругав шпиці»

« святий дух з нами! і що це за хлопець! знову припав до чогось, наче замовлений. та спом’янись і спам’ятайся нарешті, бо осьдечки зараз усе полетить у піч! »

«привів, насте василівно, вам свого школяра. може, і з нього буде якийсь толк».

(батько)

«а я таки довго шукав її. три роки в сідлі проїздив. тому доля й нахилилась до »

(парубок, наречений мар’яни)

«увесь піде в мене,— це, по нас обох уже видно,— і в хаті стало весело, а мені й за хатою світило »

(дядько микола)

« прямо над нашою хатою пролітають лебеді. вони летять нижче розпатланих, обвислих хмар і струшують на землю бентежні звуки далеких дзвонів. дід говорить, що так співають лебедині крила. ми з любою підіймаємо голови до неба, до святково білих хмар і бачимо, як прямо із них вилітають гуси-лебеді і натрушують на хати, на землю і в душу свою лебедину пісню.

і хороше, і дивно, і радісно мені, малому, в цім світі

а лебеді летять, над моїм над моїм життям! »

«принесли нам лебеді на крилах життя, — каже дід дем’ян, — тепер, внучку, геть чисто все почне оживати: скресне крига на річках та озерах, розмерзнеться сік у деревах, прокинеться грім у хмарах, а сонце своїми ключами відімкне землю».