Любий тект роздум не менше 50 слів и на білше 60 40

творчість василя стефаника завжди сприймалася читачем як вираз трагічної долі галицького селянства. та в новелах цього письменника є не тільки картини розпачу і горя. його новели містять глибоку думку про вічне — життя і смерть, добро і зло. для чого живе людина на цьому світі? по-різному відпові на це питання його герої, та й не ставлять такого запитання іноді зовсім. а так життя складається, що одного разу доводиться замислитися, що головне у житті.

усе життя працював на землі іван дідух. працював тяжко. "вік свій збув на тім горбі", — говорить автор про його працю на незручному клаптику землі — на горбі, що дістався йому у спадок від батька. без гучних слів заходився він возити землю на той піщаний горб, щоб родила земля, щоб ростити дітей, щоб жити своєю працею. так жили його батьки і діди. так здається правильним для нього. не раз проклинав він тягар тієї роботи, крекчучи від натуги, коли навіть коня жалів, а на собі вносив на горб перегній. переломило його на тому горбі навпіл, так і ходив зігнувшись. і все ж, коли настав час прощатися йому з тією землею, плакав за нею.

виявилося, що це все, таке знайоме і буденне,— найдорожче, що в нього є. бо це батьківщина. "банно ми за найменшов кришков у селі, за найменшов дитинов, але за тим горбом таки ніколи не " виявляється, що тримав його у цьому житті оцей зв'язок із рідною землею, який і увічнив іван, поставивши на піщаному горбі кам'яний хрест.

іванові хочеться "віпрощатися" перед людьми, бо для нього саме вони були мірою моральності, цінності його життя. він завжди поважав людей, і вони відповідали йому такою ж повагою. про це говорять йому, прощаючись. усе життя його минуло тут, між цими людьми, отож, як шлюб із дружиною колись тут перед ними брав, так і нині прощається, немов перед смертю. людина не може бути сама. про це ж міркує герой новели "сини" максим. самотність його страшна, гнітюча. він бореться з нею працею. до пізньої ночі працює в полі, аби не вертатися до спорожнілої хати: сини загинули, дружина не витримала розлуки з дітьми. втрата сім'ї виявляє для максима життєві пріоритети. він жив, як і дідух, усе життя працюючи коло землі. вважав, що живе правильно, й цього досить для щастя. а сім'я завжди буде з ним. виявилося, що для людини необхідно знати ще й те, що залишиться на землі після неї. з відчаєм звертається до бога, аби дав йому на старість знати, що десь на землі залишився слід від його синів. може, є на світі дівчина, що кохала когось із них. не важливо для нього, як про це скажуть, люди, бо головне — життя. життя однієї людини дає життя іншій, корінить у собі життя і щастя для іншої людини. велич і цінність цих зв'язків зрозумів душею максим у своїй самотності.

отже, розпові про своїх героїв, стефаник підводить читача до думки про вічність і незнищенність життя, про любов як основу буття людини, про щастя бути людиною серед людей на своїй рідній землі.

Так а може й ні!

Объяснение:

Смотря в якому випадку!