Твір роздум на тему проблеми української мови і національної культури в сучасній поезії

Живет в нашем языке и в песне.слово нам доносит из глубины веков радости ,надежды ,и горе наших предков. язык-это душа народа .ребенок растет ,слышит первую сказку ,первую песню.в её сознание вместе с матерински словом ,входят обычаи народа.(можешь что то изменить и перевести ,не знаю подойдет или нет) вот еще : усна народна творчість — це найдавніший різновид словесної творчості людини. виникла вона ще багато століть тому, коли писемності не було і люди не знали, що таке літери.людина завжди намагалася пояснити світ, який її оточував тому  сформувалась міфічна символіка. український фольклор на язичницькій основі почав розвиватись і досяг розквіту ще задовго до прийняття християнства на русі. завдяки тривалому шляху історичного розвитку, у фольклорі знайшли відображення самі різні сторони життя народу, фольклор відрізняється жанровим багатством і розмаїтістю. це прислів'я й приказки, загадки й казки, календарна й сімейно-побутова обрядова поезія, билини, легенди, перекази, а також , історичні й ліричні пісні, драматичні добутки, частівки, дитячий фольклор.усна народна творчість є не тільки коштовним внеском у скарбницю світової культури, але й має важливе пізнавальне й естетическое значення.  ми повинні зберігати наш скарб,що б жити і пам'ятати наших предків ,і зрозуміти  сенс життя!

1. олеся : » тиха. без єдино. хмаринки на чолі, майстериця квітів,вишивок і пісень …. вона була не звичайною дівчиною, вона була красиво і чепурною. олесею пишалася вся округа. бувало. після роботи,вечероми,вона, як птиця, ну так же багато співала коло хати на все село… а вишивки олесі висіли під склом у європейських музеях: в лондоні,в парижі,в мюнхені та нью — йорку, хоча вона про це не знала. мати учила її всьому.  була олеся тонкою, обдарованою натурою, тактовною, доброю, роботящою і бездоганно вихованою хорошим чесним родом. легковажні хлопці трохи соромились олесі, вважаючи її за горду і неприступну…» 

2. образ україни:   один з окупантів, німецький офіцер ернст фон крауз говорить своєму синові: «ці люди абсолютно позбавлені вміння прощати один одному незгоди навіть в ім’я інтересів загальних, високих. у них немає державного інстинкту… ти знаєш, вони не вивчають історії. дивовижно. вони вже двадцять п’ять літ живуть негативними лозунгами одкидання бога, власності, сім’ї, дружби! у них від слова «нація» остався тільки прикметник. у них немає вічних істин. тому серед них так багато зрадників…»