Міні-твір моє ставлення до першого недорадника. 30б, нужно попогите

коли був живий мій прадід, він часто садив мене на коліна і  розповідав про війну. щоразу це була нова розповідь про дружбу, бойових товаришів, подвиги і військові будні. тоді я не розумів, що війна – це не тільки красиві історії, здатні викликати в душі патріотизм, гордість, хоробрість.

згодом я зрозумів, що війна – це найстрашніший злочин проти людства. на війні гинуть діти, дорослі, люди похилого віку. часом вони не мають ніякого відношення до війни, їм просто не пощастило. не пощастило народитися в цей час і в цьому місці. війна позбавляє людей без даху над головою, звичного життя, роботи. у період війни мирні люди не живуть, вони – виживають. виживають, намагаючись сховатися від обстрілів і прогодуватися. деякі змушені бігти, рятуючи своїх дітей і все, з чого складається їхнє життя.

військові, які захищають свій будинок, безсумнівно, заслуговують на повагу. всі ми пам’ятаємо і знаємо про велику вітчизняну війну. ми шануємо пам’ять загиблих і пишаємося героями того страшного часу. війни в сучасному світі не менш жорстокі. більш того, розроблені нові види зброї, здатні знищити все живе. згодом, я впевнений, з’являться нові герої, ті, хто зараз захищає свою батьківщину в війнах по всьому світу. їх біографії навчатимуть на уроках історії наші нащадки і відчувати почуття гордості, що вони їх земляки.

війна залишає за собою розруху. розбиті бомбардуваннями будинки, вулиці, заводи, і навіть цілі міста, а слідом за ними і людські долі … хтось не дочекався батька або сина, хтось повернувся з війни інвалідом, у кого-то зруйнований будинок. чи замислюються про це ті, хто знає про війну лише зі сторінок підручників і військових фільмів? думаю що ні. хоча ніхто з нас не застрахований, що через час війна прийде і в його будинок.

на питання «як я ставлюся до війни? » у мене є тільки одна відповідь: «я її боюся! ». і це страх не тільки за своє життя. цей страх за мою сім’ю,  мою країну, за все людство.