Почему евгения онегина считали лишним человеком

Читаючи книжки надовго запам*ятовуєш тільки справжні витвори мистецтва. можуть вкарбуватися в пам*ять цікавий сюжет, просто смішний момент чи оригінальний головний герой. у романі у віршах «євгеній онєгін» мені запам*ятався саме головний герой. він виділявся із тогочасного натовпу й саме тому був там зайвим. мабуть, варто розібратися чому саме євгеній став зайвим. ще на початку свого роману олександр пушкін зазначає, що юнак отримав освіту таку, як і всі інші молоді люди того часу – «мы все учились по немногу чему-нибудь и как-нибудь». отже, онєгін не був дуже освіченим, але його знання вистачало, аби таким здаватися. життя він вів таке же, як й інша аристократична молодь дев*ятнадцятого століття. півдня юнак спав, потім вигадував як урятуватися від нудьги, а ввечері їздив по запрошеннях, на , до театрів та прогулювався по вулицях петербургу. хоч євгеній і намагався бути як усі, але вищий світ йому обрид, світські люди почали дратувати й він тікає до села, у маєток, який дістався в спадок від дядька. ось тут ми бачимо, що герой має ще тонку душу, почуття честі. розбещеність «золотої молоді» того часу не могла не викликати в юнака почуття відрази та нудьги своєю одноманітністю. але не тільки склад душі зробив євгенія онєгіна «зайвим». його власні риси характеру, які можна було б змінити, зіграли проти нього. поки юнак жив у селі, він познайомився із володимиром лєнським, поетом, та родиною ларіних. із першим головний герой роману затоваришував. тетяна ларіна закохалася в євгенія, але він відкинув її почуття, бо боявся за свою свободу. з часом, через шість років, онєгін про це пошкодує, але буде пізно. свого часу він відмовився від кохання дівчини, він покинув її саму. ви розумієте, що євгеній онєгін сам відштовхнув людину, яка могла б стати йому найріднішою душею. із лєнським ситуація склалася по-дурному та ще трагічно для поета. на в ларіних, після тетяниного освідчення в коханні, євгеній починає приділяти увагу її старшій сестрі ользі, у яку був закоханий володимир. лєнський, звісно ж, обурився та з почуття гідності викликав «підлого онєгіна» на дуель. якби тільки головному герою вистачило клепки розповісти про все поетові, то той, напевне, зрозумів би ситуацію й залишився б живим. проте гордість та сильно розвинене почуття власної гідності не дозволили євгенію цього зробити. він не був убивцею, його не вабила зброя, але стріляти хлопець погодився. так само й в. лєнський. він звик стискати в руці перо, в чорнилі, але аж ніяк не курок пістолету. навіть трошки побивався поет через цю дуель, бо вважав євгенія своїм другом. отже, не спеціально вбивши лєнського, євгеній втратив останнього справжнього друга. вони мали схожі характери й могли б разом підтримувати один одного, але через власну дурість онєгін залишився один. загалом, довести, що головний герой роману у віршах є «зайвою» людиною можна набагато простіше. у одній з чернеток «євгенія онєгіна» о.с. пушкін сам пише, що «онегин тут как лишний был». такі «зайві» люди того часу ставали революціонерами-декабристами. подейкують, що олександр сергійович хотів вивести свого героя на сенатську площу, проте так цього і не зробив. через оцю самотність євгенія роман здається незакінченим. навіть якби автор дописав його до крапки та додав усі недописані глави, усе одно образ покинутої, на схожої на інших людини наче щось забрав у цього твору й не погоджувався віддавати

Тема любви - одна из ведущих в романе а.с. пушкина «евгений онегин». именно способностью искренне и предано любить автор «меряет» человеческую натуру, уровень развития своих героев. сам пушкин считал, что любовь составляет смысл существования, только любя, человек может полностью раскрыть все свои возможности, познать жизнь до конца.
главным героем романа является молодой дворянин евгений онегин. один из главных вопросов произведения – умеет ли онегин любить? об этом читатель думает на протяжении всего романа.
мне кажется, чтобы ответить на этот вопрос, стоит обратиться к описанию воспитания и образа жизни героя. онегин с самых юных лет был частью высшего общества петербурга. все, чему мог там научиться герой, - это искусство лжи и лицемерия:
как рано мог он лицемерить,
таить надежду, ревновать,
разуверять, заставить верить,
казаться мрачным, изнывать…
высший свет петербурга совершенно непритязателен. в нем ценится лишь поверхностная способность произвести приятное впечатление. глубже никто заглядывать не собирается. я думаю, в таком обществе легко блистать поверхностным людям.
постоянные романы, интриги, флирт – вот главные развлечения в этом обществе. естественно, онегин в совершенстве овладел «искусством страсти нежной». но в этих отношениях нет ни капли искренности. евгений достаточно быстро разочаровался в жизни и своем окружении. он охладел ко всему вокруг. через некоторое время онегин уехал в деревню. лишь несколько дней его интересовала простая деревенская жизнь. но потом герою вновь стало скучно.
именно во время такого «душевного холода» евгений онегин и встретил татьяну. молодая девушка мгновенно влюбилась в столичного франта. она, в отличие от онегина, умела сильно и искренно любить, отдаваясь этому чувству вся без остатка. подтверждение тому – признание, которое героиня первая написала онегину:
я знаю, ты мне послан богом,
до гроба ты хранитель
ты в сновиденьях мне являлся,
незримый, ты мне был уж мил…
но онегин был уверен, что никто уже не сможет взволновать его надолго. онегин не отвечает героине взаимностью, давая ей отповедь. пережив этот отказ, татьяна, без любви, выходит замуж за другого.
онегин же, после убийства ленского, некоторое время он странствовал, отошел от высшего общества, сильно переменился. все наносное ушло, осталась лишь глубокая, неоднозначная личность. спустя несколько лет, евгений вновь встречается с татьяной. теперь она замужняя женщина, светская львица. но мы понимаем, что героиня по-прежнему любит онегина:
я вас люблю (к чему
но я другому отдана;
я буду век ему верна.
да и изменившийся герой теперь способен любить и страдать, однако поздно - татьяна отказывает ему, оставаясь верной своему мужу.
таким образом, герои пушкина к финалу произведения пришли истинно любящими людьми. это неудивительно, ведь сам автор считает любовь главнейшим чувством в жизни человека: «и жизнь могущая дает и пышный цвет и сладкий плод». способность любить – главный критерий в оценке героев и людей для пушкина.