Доповідь на тему: життя - це боротьба.стань борцем.

так, я цілком згодна з наведеним вище висловом.

життя буває тяжке і несправедливе, ми на нього часто ображаємося. ми хочемо жити як у казці і нічого для цього не робити. хтось іде вперед, бореться з труднощами, а хтось покірно пливе за течією. ми всі ставимося до життя по-різному: одні зневажливо, руйнуючи його своїми ж руками, інші – обережно, цінуючи кожну мить.

зараз ххі століття. людина завдяки грошам може купити майже все, навіть здоров`я. так, саме  здоров`я. хтось, не маючи грошей, важко працює для того, щоб мати гідне життя, а хтось має все просто так. на жаль, несправедливість зустрічається досить часто, але це не привід зупинятися, навпаки, це має підштовхувати до рішучих дій, до боротьби за власне щастя.   

є безліч прикладів з літератури, які доводять, що життя – це боротьба. боротьба за щастя, за волю, за любов…

у нашому житті також достатньо прикладів, які є підтвердженням даної тези. лікарі часто говорять, що доки хворий сподівається на краще і бореться, доти є надія. як тільки він перестає боротися – надія на одужання зникає.

життя – це боротьба. боротьба за місце під сонцем, за щасливе майбутнє наше і наших дітей, за завтрашній день. люди, які зупиняються і не намагаються подолати життєві труднощі, приречені, скоріше, на існування, ніж на повноцінне життя. для того, щоб чогось досягти потрібно рухатися вперед, розвиватися, самовдосконалюватися… і тому, на мою думку, життя – це часто і  боротьба з самим собою, з лінню, з пасивністю… у кожного з нас одне життя, ми не зможемо прожити його ще раз. і якщо просто пливти за течією, не робити спроб щось змінити на краще, то може так статися, що життя буде прожите марно. щоб цього не сталося, ми маємо усвідомити, що не можна зупинятися чи вертати назад – тільки вперед – до кращого майбутнього, до нового дня!              

Объяснение:

Зважаючи на доленосні і бурхливі події в Україні, бачимо, що Шевченко, як і ота трагічна новоявлена хрещатицька Небесна Cотня сучасних юних героїв гордої і незламної країни, полегла на Майдані незалежності, живе посеред нас, додає сміливості і впевненості у боротьбі з нашими відвертими і прихованими ворогами.

Тарас Шевченко для України і в Україні житиме вічно. Він сьогодні, як ніколи, органічно злився зі своїм великим, нескореним народом і твердо ступає повсюдно у  вільній державі, підсвідомо і свідомо через уста кожного із мучеників нації незалежно від віку промовляє до кривдників:

…не втечете

І не сховаєтеся; всюди

Вас найде правда-мста; а люде

Підстережуть вас на тоте ж,

Уловлять і судить не будуть,

В кайдани туго окують,

В село на зрище приведуть…

                                ("Осія. Глава XIV").

Безневинне Шевченкове страждання – це символ довгих років розп'яття, винищення українського народу. Мучеництво Кобзаря зробило його особистістю просвітленою і наскрізь просякнутою страшними передчуттями апокаліптичності і невідворотності найжахливіших сценаріїв у долі України на багато століть:

Погибнеш, згинеш, Україно,

Не стане знаку на землі...

                         ("Осія. Глава XIV").

На противагу цим словам митець напише й такі, де беззастережно віритиме в торжество правди і справедливості:

Чи буде правда меж людьми?

Повинна буть, бо сонце стане

І осквернену землю спалить.

                   ("О люди! Люди небораки!").

Поет, перебуваючи в 1843 і 1845 рр. в Чигирині, висловить свої найгіркіші і найобурливіші почуття щодо сплюндрованості центру козацької слави в XVII–XVIII століттях, перетворення його на пустку в 1793 році під час приєднання до Російської імперії:

Гетьмани, гетьмани, якби-то ви

                                              встали,

Встали, подивились на той Чигирин,

Що ви будували, де ви панували!

Заплакали б тяжко, бо ви б не пізнали

Козацької слави убогих руїн.

                                      ("Гайдамаки").

Кобзареві надзвичайно гірко болітиме втрата величі козацьких вольностей через нерішучість і недалекоглядність українських керманичів. Цьому періоду виразник  споконвічних прагнень до волі українського народу присвятить і високохудожні полотна ("Дари в Чигирині", "Чигирин з Суботівського шляху", "Чигиринський дівочий монастир"), і літературні ("Чигрине, Чигрине…", "Холодний Яр", "За що ми любимо Богдана", "Розрита могила"). Великий будитель приспаної, а почасти й деформованої психіки українця все-таки, як зазначив представник "розстріляного відродження", літературознавець Сергій Єфремов, "відкрив віко нашої труни, яке опричники Російської імперії забили цвяхами". Сьогодні в цій труні за сотні літ з Божої ласки воскресла Україна, заплативши за це сотнями людських життів і пролитою святою кров'ю мучеників і героїв. Шевченко, опоетизовуючи гірке і драматичне минуле України, робив зриму проекцію на її майбутнє. Тож тому його так боялися і так не бажали чути його закличні молитви, послання, подражанія. Сьогодні у світі реально ожив ще один народ, красивий і сповнений гідності, який із подивом упізнав себе, ідентифікував себе не тільки з давньою славою, не тільки із кров'ю землі, по якій ходив сотні літ; цей народ, незважаючи на зовнішні загрози, вторгнення на початку ХХІ ст. ворожих військ з боку північного сусіда на територію мирної суверенної країни, незважаючи на катування, кров, вбивства від рук легітимного бандитизму в особі чужої Україні, але все ж української влади, нарешті побачив світло великої перспективи і майбуття. Народ цей – український, який ніколи так не називав Тарас Шевченко. Незабутній Петро Яцик, меценат, громадянин Канади українського походження, на кошти якого організовувалися мовні конкурси, присвячені  підняттю престижу української мови, колись зауважив, що "в усіх Шевченкових творах ми часто зустрічаємо слово "Україна", але в жодному місці немає там слова "український". Не було держави – не було й народу в сприйнятті поета. Була територія, яка страшно каралась то "за Богдана", то "за скаженого Петра", то "за панів отих поганих"… Каралась давно, каралась недавно, карається зримо зараз на всіх майданах великого краю. Беззастережно й не оглядаючись навколо, славні сучасні герої разом із священними лозунгами "Слава Україні" – "Героям слава"