Практичне заняття на тему повсякдене життя мешканцив украни в перший половини 19 ст

селяни у першій половині xix ст. за соціальним станом поділялися на кріпосних і державних (станом на 1857 р. відповідно 5,3 млн. та 5,2 млн. осіб).

кріпаки вважалися власністю дворян-поміщиків, які мали щодо них усю повноту адміністративної, поліцейської та судової влади. основною формою експлуатації кріпаків була панщина. офіційно вона становила два-три дні на тиждень. але поміщики, користуючись поширенням на українські землі російської урочної системи, давали селянам такі завдання (уроки), які неможливо було виконати в зазначені строки. тому інколи панщина доходила до шести днів на тиждень.

для посилення експлуатації кріпаків їх переводили на місячину, тобто у них відбирали наділи, через те вони зобов'язувалися працювати за місячне утримання (пайок та одяг). в умовах виникнення й поширення переробних підприємств вони перетворювалися на кріпосних робітників. крім того, кріпаки сплачували податки на користь держави.

за ініціативою малоросійського генерал-губернатора д. бібікова на правобережжі, де кріпосницький гніт набув особливо тяжких форм, у 1847-1848 pp. була проведена інвентарна реформа, яка мала на меті впорядкувати й зменшити експлуатацію кріпаків. на основі інвентарів (описів поміщицьких маєтків) визначалися межі земельних наділів кріпакам, встановлювалися розміри панщини: для чоловіків три дні, а для жінок один день. але поміщи-ки реагували на ці нововведення негативно, і вже в грудні 1848 р. доповнення до інвентарних правил звели нанівець поступки селянам.

нещадної експлуатації зазнавали й державні селяни, які сплачували грошову ренту, податки та несли рекрутську, возову, дорожню та інші повинності. однак вони жили на казенних землях і вважалися особисто вільними. у першій половині xix ст. частина державних селян півдня україни отримала статус військових поселенців. їхнє життя жорстко регламентованим і нестерпним, командування втручалося навіть в особисті й сімейні справи.

на правобережжі з метою посилення експлуатації державних селян широко застосовувалось переведення їх на господарче становище. державні землі надавалися в оренду поміщикам, які експлуатували селян, що жили на цих землях, більше ніж своїх кріпаків.

дещо поліпшила становище державних селян реформа 1837-1841 pp., відома як реформа міністра державних маєтностей графа кисельова. збільшилися земельні наділи селян, подушний податок замінявся поземельним промисловим податком, у майбутньому заборонялося віддавати державні землі в оренду. селяни одержували право створювати сільські й волосні органи самоврядування, а також сільські й волосні суди (розправи). але самоврядування носило обмежений характер, залежало від державних органів.

у першій половині xix ст. почастішали протестні виступи кріпосних і державних селян, воєнних поселенців, що періодично переростали в повстання. посилювалися соціальні протиріччя, які загострила поразка росії в кримській війні (1853-1856