Твір за поемою "катерина" тарас шевченко. дуже потрі!

Коли читаєш твори шевченка, починаєш розуміти, яким згустком болю була для поета жіноча доля. він, здається, зібрав у своєму серці воєдино всі страждання поневолених і скривджених жінок, їх відчай, надії, прагнення. зібрав, щоб схвильовано розповісти про них цілому світові. одним з перших жіночих образів у т. шевченка стала катерина з однойменної поеми, прообразом якої була кохана поета оксана коваленко. у літературі до часу написання «катерини» було багато творів на гему зведення простої дівчини паном-спокусником. та шевченко висвітлив цю трагедію відразу у декількох планах: моральному, соціальному і національному. і все це подав нам, наче випестував дитину, иклавши у свою розповідь увесь біль за власне нездійсненне кохання. принаймні мені так здалося. катерина була не першою і не останньою серед сотень таких же дівчат, що, покохавши, замість щастя вже з першої хвилини зустріли лише сором та осуд від громади. ми бачимо, що віра у щирість почутів коханого, прагнення до щастя і переконаність, що любов не може бути гріхом, поступово призводять дівчину до трагедії. і ця трагедія полягає не в покаранні за те, що «не слухала катерина ні батька, ні неньки», і не в тому, що, як твердять деякі сучасні літературознавці, катерина віддала себе «москалю», знехтувавши українським парубком. , що трагедія нашої катерини – у знівеченні саме душі, а не тіла: а за віщо, боже милий! за шо світом нудить? що зробила вона людям, чого хочуть люде? щоб плакала! серце моє! тіло можна вилікувати, а розтоптану душу вже не воскресиш. здається, повчальний приклад подано, тему вичерпано. та шевченко, мабуть, не був би геніальним письменником-психологом, якби цим і обмежився. мене особисто вразив образ катерини-матері, яку піднесли із сміття, куди її втоптали злі язики, два крила: віра у кохання і материнська свята любов до сина. розуміючи, що для івана вона загублена назавжди, катерина заклинає його: покинь мене, забудь мене, та не кидай сина. може, слушно поставити питання: «чому ж тоді вона покинула немовля напризволяще, а сама наклала на себе руки? » думаю, тут сплелося все: і крах сподівань, і зневіра у майбутньому, і відчай, і, може, огида до свого становища, і сором, і навіть ненависть до власного минулого. чи могла катерина з такою зламаною душею жити далі, ростити у щасті сина, наставляти його на краще? мабуть, тому підсвідомо дівчина вибрала смерть, віддавши їй перевагу перед життям-пеклом. але я все ж таки здебільшого погоджуюся з думкою, що в основі дівочої трагедії було нехтування батьківськими застереженнями, бо батьки ніколи не бажають дитині поганого, намагаються завжди захистити її від біди. вони керуються досвідом, батьківським передчуттям. катерині порадитись би з ними, прислухатися, а вже потім вирішувати.свою долю і, як потім сталося, долю ще однієї людини – сина! тим-то й безцінна поема «катерина», що вона вчить багато чому: честі, гідності, розсудливості, шануванню дорослих, старших за віком, почуттю відповідальності за життя близьких людей.

Просимо, дорогий муже, і, тебе, сину, до хати.звертання: дорогий муже, сину