Индейцы считали , что принадлежность к касте передавалась по наследству. что это означает ?

Они передавали знания по наследству, т.е. передавали знания от родителя к ребёнку, устным путём. рассказами, повестями, и что они должны "пренадлежать" в касте, т.е. состоять в ней из поколения в поколение.

Другої половини xiv - першої половини xv ст. вдосконалювалося землеробство. поширювалося трипілля. плуг витісняв у лісові смуги соху й рало.  селяни  почали користуватися довгою косою; вирощували переважно жито, ячмінь, овес, пшеницю, гречку, горох тощо. підвищення цін на м'ясо на європейських ринках спонукало шляхту до розведення у маєтках волів і корів; примножувалося поголів'я свиней. розвивалися також городництво, садів ництво, бджільництво й . збільшувалася переробка деревини: виготовлялася велика кількість дьогтю, смоли, поташу, ванчосу (тонкі дошки). розвинутими промислами були солеваріння (у прикарпатті) та видобування руди (у волині й поліссі). множилися ремесла. так, на початку xvi ст. у містах налічувалося 150-200 ремісничих спеціальностей. для регулювання виробництва і захисту власних інтересів ремісники об'єднувалися у самоврядні групи - цехи (спілки), діяльність яких визначалася спеціальними статутами. їх очолювали старшини (цехмістри), що обиралися з-поміж найвпливо-віших майстрів. підмайстри й учні у вирішенні цехових справ участі не брали. перші цехи з'явилися наприкінці xiv ст. у  галичині  та закарпатті. наприкінці xv ст. у львові налічувалося вже 14 цехів. з цього часу вони виникають у містах західного поділля, волині та київщини. займалися ремеслом і позацехові ремісники, котрих називали партачами. збільшення обсягів продукції, що виготовлялася на продаж, сприяло розвитку внутрішньої і зовнішньої торгівлі. однак тут існували різні обмеження (купці були зобов'язані везти свої товари лише визначеними шляхами, зупинятися у містах, які мали право ведення торгівлі, продавати товари на певних умовах тощо). за кордон вивозилися полотно, шапки, хутряні вироби, холодна зброя, ювелірні прикраси, воли, зерно і т. ін. важливими центрами торгівлі були львів, київ та кам'янець-подільський. у другій половині хіу-ху ст. спостерігалося пожвавлення еко-номічного життя, з'явилися ремісничі цехи. більшість сіл були невеликими. в них існувала сільська  громада, що складалася переважно з дворищ (їх утворювали великі родини) або окремих  господарств - димів. орна земля перебувала у спадковому володінні індивідуальних господарств, а луками, випасами, водоймами спільно користувалися селяни різних дворищ і димів. очолював громаду виборний отаман; існував ісопнийі суд - суд селянського сходу. села об'єднувалися у соціально-територіальні осередки -волості, очолювані виборними «старцями». останні захищали інтереси селян, збирали їх на віча для розв'язання важливих питань волосного життя. за правовим становищем селяни поділялися на похожих (вільних), котрі мали право відходу від свого володаря, та непохожих (отчичів), позбавлених такого права. до найзаможніших належали служилі селяни - слуги, котрі перебу-вали на службах, за що отримували 1-2 волоки землі й звільнялися від інших повинностей. вільними залишалися данники, що виплачували данину державі. тяглові селяни за користування землею виконували відробіткову повинність (оранка поля, засівання зерна та ін.) зі своїм тяглом (робочою худобою) на користь держави чи землевласника. серед селянства було чимало збіднілих: сусіди й підсусідки, котрі селилися при дворах заможних селян; коморники, які не мали свого житла і наймали комори; городники, що володіли тільки , та халупники, котрі мали лише хати. хіу-ху ст. раби, челядь та холопи перетворювалися на залежних селян. селяни виплачували податки й виконували повинності. основним державним грошовим  податком  у литві був податок на військові потреби. селяни маєтків, які належали великим землевласникам, виплачували податки натурою й грошима. відбували й державні повинності: споруджували й ремонтували замки, зводили мости, греблі тощо.