Сочинение на тему почему рассказ виктора галявкина "га речке "так называется

Ввоображении моём создавалась картина нашей драки: мы с васькой катаемся по земле, вцепившись друг в друга, он меня царапает, а я его. никто пощады не просит, бесконечно долгое время катаемся, царапаемся и глупость, конечно, если рассудить: отправляемся после уроков драться, вместо того чтобы домой обедать. спор был, кому на последней парте возле окна сидеть. место редкое, незаметное и обзорное. сколько хочешь всю улицу обозревай, а хочешь — весь класс обозревай. к доске раз в месяц вызовут, а то и того меньше. опустишь голову, тебя и не видать. вроде бы в классе, а вроде бы тебя и нет. замечательное, в общем, место. сашка там раньше сидел, одни пятёрки получал. сашка коклюшем заболел, и место освободилось. васька взял туда и сел. а я давно на это место метил. можно сказать, мечтал туда уединиться. пишу ваське записку: «освобождай место, я его раньше приметил». он мне отвечает: «кто раньше сел, тот и сидит». он раньше сел, но я раньше приметил. я ему пишу: «кто раньше приметил, тот и должен сидеть, а не тот, кто сразу сел». он мне отвечает: «сначала докажи, что ты раньше приметил, а потом садись». как же я докажу, вот хитрец! я ему кулаком погрозил, а он смеётся. на переменке подхожу, заявляю свои законные требования, а он их законными не признаёт. неужели не понимает, что я давно мечтал на последней парте сидеть! хватаю его за рукав и тяну. а он не поддаётся. в это время звонок. я на место. попробую его на следующей переменке вытащить. он мне записку пишет: «ты за это получишь! » я ему кулак показал, чтобы он знал, кто получит. тем более мне получать не за что, а ему есть. он на моё место сел, а не я на его. на следующей переменке я его снова тащить начал. и вот теперь отправляемся мы на речку драться. школа у нас на горе помещается. а внизу речка. полянка. знаменитый художник левитан, говорят, написал здесь несколько своих пейзажей. уютное местечко. изумительный вид. лучшего места для драки не сыскать. спустились по тропинке на полянку. трава вовсю зеленеет. птицы галдят на деревьях. а рядом речка журчит. и лошади пьют воду. стоим мы с васькой среди настоящей весны, замечательной природы, замечаем в небе самолёт и глядим на него с удовольствием. с удовольствием гоняем по траве чей-то старый ботинок, мочим в речке ноги, пьём воду с лошадьми, загораем без маек, болтаем обо всём на свете и договариваемся сидеть на той парте по очереди до тех пор, пока сашка не выздоровеет от коклюша.

1.) Подібності

Обидва персонажі приблизно одного віку, обидва народилися в Петербурзі та виховувалися у розкоші. Онєгін і Печорін володіють грошима, які дозволяють їм отримувати насолоди. Однак вони швидко набридають їм. Пушкінський і Лермонтовський герої відчувають нудьгу в суспільстві, чим і відрізняються від інших дворян.

Схожість Печоріна і Онєгіна також у тому, що вони могли зваблювати жінок. Але й жінки героям швидко набридли, хоча обидва приділяли їм велику увагу. Для Григорія та Євгена була важлива свобода, тому вони не хотіли пов'язувати своє життя із жінками. Характер Печоріна та Онєгіна виявив схожість навіть у деяких вчинках: сцена відмови Печоріним у почуттях княжни Мері нагадує пояснення Онєгіна з Тетяною Ларіною. А зустріч Печоріна з Вірою на Кавказі, яка відродила почуття героя, схожа на зустріч Онєгіна з Тетяною у Петербурзі.

Ні Печорін, ні Онєгін не мали справжніх друзів, бо не вміли цінувати інших людей. Євген Онєгін має друга Володимира Ленського, якого вбиває на дуелі. Печорін вбиває Грушницького, якого не любив із самого початку, але з яким спілкувався як із другом. Печорин байдуже поставився до зустрічі зі своїм старим другом Максимом Максимовичем.

Ці два персонажі були самотні у натовпі.

2.) Відмінності

Незважаючи на те, що між Печоріним та Онєгіним багато подібностей, вони мають головну відмінність: відношення до власного життя. Євгеній Онєгін сумує, але не шукає себе в житті, він не бачить справжніх причин своєї поведінки. Григорій Печорін постійно підкреслює те, що він є егоїстичною натурою, яка живе лише для себе. Він розуміє, чому не може знайти щастя з жінками, чому не може знайти своє місце в житті. Проте він, на відміну Євгена Онєгіна, намагається знайти нові захоплення, які б просте існування перетворити на справжнє життя.

М. Ю. Лермонтов використовує прийом психологізму у своєму романі «Герой нашого часу», читач бачить думки та переживання головного героя. Основою виливів Печоріна є його щоденник. У «Євгенії Онєгіні» відсутні щоденникові записи, але є книги із зауваженнями Онєгіна, які знаходить Тетяна, проте читач не може побачити справжні думки героя з цих начерків олівця.