Вправа 9. перепишіть речення і вставте в словах пропущені букви. поясніть правопис виділених слів. 1. скільки ще пісень, ще стільки слів несказа(н)их у серці (в. сосюра). 2. з розпече(н)ими обли(ч)ями, облиті потом, замаза(н)і болотом метушаться люди коло вогню (м. коцюбинський). 3. я попросив софію розповісти про сім’ю, яка прийняла її по замі(ж)ю (ю. збанацький). 4. його сірі з проси(н)ю очі світились лагідністю і добротою (ю. збанацький). 5. скупе промі(н)я осі(н)ього сонця самітньо відсвічує немічною прозолотою на білому тілі беріз (о. донченко). б. місяць другий вже ведеться нескінче(н)а та облога (леся українка)

ответ:

тарас григорович почував себе погано з осені минулого року. 23 листопада, зустрівшись у м. м. лазаревського з лікарем барі, він особливо скаржився на біль у грудях. лікар, вислухавши груди, радив тарасові григоровичу поберегтися. відтоді здоров’я його погіршувалося з дня на день. січень і лютий просидів він майже безвихідно в кімнаті, зрідка тільки відвідуючи близьких знайомих. у цей час він продовжував займатися гравіруванням, писав копію із свого портрета, що був на виставці, й почав портрет однієї ; останній сеанс відбувся наприкінці січня; він весело й спокійно працював з дванадцятої до четвертої години.

у суботу, 25 лютого, в день іменин покійного, перший відвідав хворого м. м. лазаревський і застав його у страшних муках. за словами тараса григоровича, вночі у нього почався дуже сильний біль у грудях, що не давав йому лягти. він сидів на ліжку й напружено дихав. «напиши брату варфоломію, — сказав він лазаревському, — що мені дуже недобре». після того приїхав е. я. барі. вислухавши груди, лікар сказав, що водянка перекинулась у легені. муки страдника були невимовні; кожне слово коштувало йому страшних зусиль. мушка, покладена на груди, трохи полегшила страждання. у цей час йому прочитали вітальну депешу з харкова, від п. трунова. «і», — тільки й міг вимовити хворий. потім попросив відчинити кватирку, випив склянку води з лимоном і ліг. здавалося, він задрімав, присутні спустилися в його майстерню. близько третьої години тараса григоровича відвідали ще кілька приятелів. він сидів на ліжку, кожні п’ять-десять хвилин запитував, коли буде лікар, і висловлював бажання прийняти опій, щоб заснути. відповідали, що лікар буде о третій годині, але через кілька хвилин він знову затужив, чи скоро приїде лікар. порівняно йому було в цей час краще. коли залишився у нього один в. м. лазаревський, тарас григорович почав говорити, як би хотілося йому побувати на батьківщині і що навесні він поїде на украї підбадьорюючи хворого, в. м. лазаревський запрошував його поїхати разом з ним у південні губернії. тарас григорович слухав із задоволенням, охоче погоджувався, зауважуючи, що рідне повітря відновить його здоров’я. «от якби додому, там би я, може, одужав». у цей час е. я. барі знову відвідав хворого, знайшов його у задовільному стані й радив продовжувати прописані засоби. хворого залишили, очевидно, заспокоєним.

о шостій годині приїхав один із друзів покійного з лікарем п. а. круневичем. хворий був знову у тяжкому стані. він ледве відповідав на запитання лікаря і, здавалося, усвідомлював уже безнадійність свого становища. близько дев’ятої години приїхали знову пп. барі і круневич. вони ще раз вислухали груди хворого; вода й далі наповнювала легені. щоб полегшити страждання, поставили другу мушку. після цього хворий одержав другу вітальну депешу, з полтави: «батьку! полтавці по-/379/здоровляють любого кобзаря з іменинами і просять: утни, батьку, орле сизий! полтавська громада». вислухавши її, хворий сказав: «і, що не забувають». депеша, як видно, обрадувала його. потім лікарі зійшли вниз. друзям, що лишилися біля нього, тарас григорович сказав: «чи не засну я — заберіть вогонь! » але хвилин через п’ять він гукнув: «хто там? » і коли на поклик його прийшли, то він просив повернути п. барі і сказав йому: «в мене знову починається пароксизм, як би припинити його! » приклали до рук гірчичники.

о пів на одинадцяту тараса григоровича відвідав м. м. лазаревський з іншим приятелем; вони побачили, що хворий сидів на ліжку, без світла; йому було дуже тяжко. на зауваження м. м. лазаревського, що, може, вони йому заважають, тарас григорович відповів: «і справді так; мені хочеться говорить, а говорить трудно». його залишили самого.

майже всю ніч провів він сидячи на ліжку, упершися в нього руками; біль у грудях не давав йому лягти. він то запалював, то гасив свічку, але до людей, що були внизу, не озивався.

о п’ятій годині він попросив служника зробити чай і випив склянку з вершками. «прибери ж ти тепер тут, — сказав тарас григорович служникові, — а я зійду вниз».

зійшов тарас григорович у майстерню, охнув, упав, і о пів на шосту нашого дорогого, рідного поета не сталої.