Твір-мініатюра "про що шепоче листячко дощу"

Про що шепоче маленький листочок , тремтячи на вітрі ? він злякано озирається навколо : його могутній батько вже розлучився майже з усіма своїми синами. всі брати - листя відлетіли у великій, ні, величезний навколишній світ , і можливо , ніколи вже не повернуться. кожен з них йшов по- різному. хтось непосидючих рвався слідом за гультіпакою - вітром , вічно веселим і трішечки дивним хлопцем. батько намагався утримувати їх від поспішних рішень , іноді це йому навіть вдавалося але не надовго. рано чи пізно вони зривалися з батьківського турботливою руки , і летіли , летіли , летіли хтось був у складних відносинах з батьком. був упевнений у своїй самостійності . такі пішли раніше за інших. інші ж не могли розібратися в собі. адже вони любили свій дім! але цей вітер і , зірвавшись , із захопленням і побоюванням дивилися на навколишній світ. і осідали . адже тепер їх будинок буде далеко від батька , але все ж він у них буде . а деякі не хотіли нікуди летіти . правда з часом їх залишалося все менше і менше , і ось один -єдиний листочок міцно обіймав татову жилаву руку. він відчайдушно боявся цього хитрого вітру , що забрав занадто багато його братів . як міг він , маленький і беззахисний , протистояти такій величезній силі ? як він міг кинути свого старого батька на самоті? зовсім одного в цій сірій пустки ? а вітер рвав і метав , він вже не шепотів на вухо про далекі красоти , що не вабив легким подначіваніем , від його зухвалого голоси навіть батько став тривожно закриватися руками. але листочок не міг полетіти. тільки не це. і тріпотів самотньо на осінньому вітрі , нашіптуючи батькові якісь синівської слова . так і стоять вони - батько й син , як символ вічної вірності , удвох під сірими осінніми хмарами .

Пити запашний чай на природі приємно.