Кодекс лицаря за твором в. скотта"айвенго"

Шляхетність лицаря. позбавлений спадщини розмовляє зі зброєносцями тих, хто влаштував турнір, на якому він одержав стільки лаврів. за законом ратного поля лицар, що здобув перемогу, забирає коня, зброю або одержує за них викуп. лицар позбавлений спадщини чотирьом зброєносцям сказав, щоб вони передали шляхетним лицарям привіт і його намір взяти викуп, але він візьме тільки половину всієї суми. зброєносцеві ж бриана де буагильбера відповів, що не візьме ні споряджень, ні викупу, тому що їхній бій ще не закінчився, і вони ще зустрінуться: що де буагильбер сам викликав лицаря позбавленої спадщини на смертний бій, і забути це важко. і додав, що вважає де буагильбера своїм смертельним ворогом. залишившись наодинці зі своїм слугою, лицар позбавлений спадщини сказав: « честь ійського лицарства не страждала від моїх рук». після поранення за айвенго доглядала ребекка. пройшло вісім діб, і лицаря поклали на кінні ноші, переправляючи з будинку, де тимчасово жив исаак, батько ребекки. зустрілися по дорозі з де бри і його товаришами. айвенго назвався, коли де брасі побачив поранення лицаря, тому що подумав, що потрапив у полон саксонським розбійниками брасі, дотримував суворих понять про лицарське достоїнство, які забороняло будьяке насильство над лицарем, що був у безпомічному стані. а зважаючи на те, що перед ним був його суперник, де брасі наказав слуги віднести його в одну з віддалених кімнат замка. коли поранений айвенго виявився в замку у фрон де бефу й за ним доглядала ребекка, почалася облога замка. айвенго так хотілося бути з тими, хто зараз там, у бої. він говорить дівчині, що бути бездіяльної, коли лицарі б'ються з ворогами, це для нього теперішнє мучення. «адже бій за хліб насущний, дим битви те повітря, яким ми дихаємо. ми не живемо й не бажаємо жити інакше, як і ореолом перемоги й слави! такі закони лицарства, ми заприсягли їх виконувати, і жертвуємо заради них усім, що нам дорого в житті». а потім він додав, що лицарський дух учить царів цінувати своє життя незрівнянно нижче достоїнства, зневажати будьякими неприємностями, турботами й стражданнями, не страшитися нічого. «лицарство це джерело найчистіших і найблагородніших відносин, опора пригноблених, захист ображених, оплот проти сваволі володарів! без нього дворянське достоїнство було б порожнім звуком. і влада знаходить кращих заступників у лицарських списах і мечах! » про що я думаю, читаючи роман «айвенго». бути людиною важко, бути лицарем ще важче. це звання, висок і почесне, зобов'язує людини до певних вимог, які висуваються представникові лицарства. а це означає, що його відрізняє від інших людяність, достоїнство, сміливість, сила духу.

я считаю, что сочувствие и сострадание - самый благородные чувства человека. сочувствие проявляется в отзывчивом отношении к чужому чувству. сострадание есть разделение чужой боли. у человека возникает желание людям, животным в трудных для них ситуациях.

в рассказе "кусака" л. н. андреев раскрывает тему сострадания через образ собаки, отношение людей к бездомному существу. с приездом дачников жизнь кусаки изменилась. она почувствовала доброе отношение людей. но   вскоре дачники уехали, оставив собаку одну. кусака, любившая людей всем сердцем, испытала боль и разочарование. изображая жизнь собаки, писатель предлагает людям защищать обездоленных.

в сврем рассказе "юшка" платонов изобразил в образе главного героя скромного человека, которого люди не любили. но именно юшка оказался самым добрым из людей, проявив сочувствие к девочке-сироте. он был единственным человеком, который окружал ее заботой и любовью.

данные произведения заставляют людей задуматься над последствиями своих поступков, учат милосердному отношению к беззащитным. я считаю, что сочувствие и сострадание - самые необходимые качества для человека.

 

мне самой это сочинение задавали, я долго его сочиняла и мне поставили за него пять, если поставь лучшее