Аналіз твору "як варити і їсти суп з дикої качки"

«як варити і їсти суп із дикої качки» — одна з найдотепніших усмішок остапа вишні. присвячена максимові рильському, близькому другові письменника. уперше надрукована в журналі «перець» 1945 р. побудований твір у вигляді порад молодому мисливцеві, який збирається на полювання. «само собою розуміється, що ви берете з собою рушницю (це така штука, що стріляє), набої і всілякий інший мисливський реманент, без якого не можна правильно націлятись, щоб бити без промаху, а саме: рюкзак, буханку, кон­серви, огірки, помідори, десяток укруту яєць і стопка береться для того, щоб було чим вихлюпувати воду з човна, коли човен їдете ви компанією, тобто колективом, так — чоловіка з п’ять, бо дика качка любить іти в супову каструлю з-під колективної праці». за цим описом збирання на полювання — неприхована іронія, передчуття неповторної мисливської романтики, відчуття чолові­чої свободи, розслаблення від клопотів, умиротворення. мистецьки вплетений у композицію розповіді прекрасний український пейзаж надвечір’я: «дика качка любить убиватись - вечорами, коли сонце вже сковзнуло з вечірнього пруга, минуло криваво-багряний горизонт, послало вам останній золотий привіт і пішло це ввечері а вранці дика качка зривається шукати вашого пострілу рано-рано, тільки-но почи­нає на світ благословлятись». особливо промовистою є фраза, яка характеризує ставлення письменника до самого процесу полю­вання: «і вільно дихається, і легко дихає». це щире зізнання автора, бо немає значення, чи вполював щось мисливець, чи ні, головне — що недаремно витратив час. герої усмішки, здається, не полювали по-справжньому: найваж­ливішим під час полювання для них було відпочити від повсяк­денної метушні, помилуватися вечірніми зорями та світанковими ранками над озерами.

джерело:   бібліотека української літератури © ukrclassic.com.ua

18 19 столетия. ᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠᅠ