Будь ласка ! звукова схема слова " знаннями "

образ україни у творчості т. шевченка

тарас шевченко — вірний син україни. він любив свою батьківщину, мріяв про її свободу й незалежність. де б він не був, куди б не закидала його доля, шевченко завжди згадував рідні місця, прагнув швидше полинути в україну, зустрітися з однодумцями. його роздуми над долею народу, любов до вітчизни, туга й печаль за нею на чужині висловлені в багатьох творах.

у далекому від україни петербурзі, в казематі в уяві шевченка виникали картини рідного краю, він згадував вишневі садки, облиті білим цвітом, наповнені піснями дівчат. і все це відтворив у невеличкому вірші "садок вишневий коло хати". я вражена глибиною любові автора до народу, до природи свого краю. не сподіваючись більше побачити україну, він намалював чудову картину:

садок вишневий коло хати,

хрущі над вишнями гудуть.

плугатарі з плугами йдуть,

співають ідучи дівчата,

а матері вечерять ждуть.

на засланні всі помисли поета були звернені до поневоленого народу україни. поезія шевченка сповнена роздумами про те, як його твори рідному краєві, як їх сприймають українці. 

у поезії "хіба самому " він ставить такі проблеми:

для кого я пишу? для чого?

за що я вкраїну люблю?

чи варт вона огня святого?

поет постійно відчуває зв'язок із рідним краєм, виявляє до україни синівську любов. перебуваючи в далеких степах, він прагнув, щоб вітер приніс хоч "крихітку землі із-за дніпра". шевченко мріє ще повернутися в україну, подивитися на її чарівну природу:

може, ще я подивлюся

на мою украї —

писав т. шевченко в поезії "лічу в неволі дні і ночі"

кожним рядочком своїх творів великий кобзар засвідчував любов до україни, непереможне бажання бачити її вільною й незалежною. з якою силою і впевненістю було сказано:

я так люблю

мою україну убогу,

що проклену святого бога,

за неї душу погублю.

поет був упевнений, що поневолені люди скоро звільняться, настане страшний суд над панами, і на оновленій землі щасливо житимуть українці. шевченко висловлював бажання бути похованим на могилі серед степу рідної україни. у поезії "заповіт" автор, ніби забувши про особистий мотив, яким розпочав вірш, мріє про те, щоб дніпро поніс ворожу кров у синє море. про свою смерть говорить тільки одним словом: поховайте, після чого йде заклик до повстання. у поезії "тим неситим очам" шевченко проголошує гімн вільній і щасливій людині.

любов і віра у світле майбуття українського народу шевченкові вистояти, перенести злигодні й поневіряння. минуло багато часу, але поезії великого кобзаря й зараз дивують, зачаровують сучасників, вчать відданості країні й безмірної синівської любові до матері-україни.