:охарактеризуете черты классизма,реализма или романтизма в произведении н.а.некрасова >

Поэма н. а. некрасова “кому на руси жить хорошо” является поэмой-эпопеей. поэт сумел создать поистине новаторский жанр, показать жизнь народа в дореформенной и послереформенной россии, те перемены, которые произошли после отмены крепостного права.          в поэме звучит великое, разнообразное многоголосье, а голоса автора и автора-повествователя слышатся лишь в некоторые моменты. образ автора-повествователя возникает почти с первых строк поэмы, когда автор-повествователь начинает рассказ о семи “временнообязанных”, которые сошлись “на столбовой дороженьке” и заспорили, “кому живется весело, вольготно на руси”. автор-повествователь о себе не говорит ни слова - он просто рассказывает о споре, о договоре мужиков, о чудесной пеночке, о скатерти-самобранке, о том, как семь правдоискателей идут по руси, что видят, что думают. он сопровождает странников не просто в качестве “восьмого” мужика, а в роли провидца, которому все ведомо. автор-повествователь глубоко понимает народное миросозерцание и мироощущение. стиль, тон и пафос повествования согласуются с духом народного творчества. постоянное упоминание сказочных зачинов и присказок (например, в главе “крестьянка”: “шли долго ли, коротко ли, шли близко ли, далеко ”) доказывает, что автор-повествователь выполняет в поэме роль сказочника.          глубокая связь повествователя с народным миросозерцанием проявляется еще и в том, что автор-повествователь говорит не только о последовательном передвижении семерых мужиков, а показывает их думы, чувства, переживания. авторский рассказ буквально пестрит такими сообщениями, как: “подумали - вошли”, “легко вздохнули странники”, “довольны наши странники” и т. п.          однако роль автора-повествователя не исчерпывается бесстрастной информацией о том, что делают мужики, кого слушают, куда идут. отношение мужиков к происходящему выражается через повествователя, который выступает своеобразным комментатором событий. например, в одной из первых сцен поэмы, когда мужики заспорили и никак не могли найти решения вопроса “кому живется весело, вольготно на руси”, автор комментирует неуступчивость мужиков:         мужик, что бык, втемяшится          в башку какая блажь -          колом ее оттудова          не выбьешь: упираются,          всяк на своем стоит!         в главе “сельская ярмонка” авторская позиция выражена в отношении к персонажам, к событиям. если рассказ о вавиле исполнен добродушного народного юмора, рассказ о том, как странники любуются “комедией с петрушкой”, смешит, забавляет и радует, то рассказ о том, что происходит в книжной лавке, проникнут иронией и скорбью. диалог хозяина книжной лавки с офенями подслушан не странниками, а самим автором. услышанное в книжной лавке вызывает горькие раздумья об отсталости, невежестве и забитости народа:           придет, придет ли времечко,          приди, приди           когда народ не блюхера          и не милорда глупого -          белинского и гоголя          с базара понесет?         в поэме-эпопее нет лирических отступлений, но это вовсе не означает, что в произведении отсутствует лирическое начало. эпическое повествование сменяется, например, лирическими картинами природы.          уж налились колосики.          стоят столбы ,          головки ,          задумчиво и ласково          шумят. пора чудесная!           нет веселей, наряднее          богаче нет поры!

Утворі михайла коцюбинського «дорогою ціною», крім основних дійових осіб, є ще одна дійова особа — це час. пригоди остапа і соломії в межі кількох тижнів, але зміст твору охоплює близько двох століть. читаючи оповідання, ми глибоко проникаємо у славні й трагічні сторінки історії українського народу.«діялося се в тридцятих роках минулого століття», — перше речення твору вводить нас у минувшину. на вільні українські землі прийшла панщина. кріпосники заганяли селянство у ярмо, а воно «тягло свою долю з глухим ремством». народ, немов дикий тур, загнаний, знесилений, але ще овіяний чистими степовими вітрами, мріяв про волю. кріпацтво підминало під себе волелюбних степовиків, та часом пани із жахом помічали дикий вогонь у очах підкорених селян. «вільний дух народу ще тлів під попелом неволі», ще із долонь старшого покоління не зійшли мозолі від шабель і молодь рвалася з неволі у бессарабію, на вільні землі. там, за дунаєм, козацтво організувало нову січ, звідти на україну, немов контрабанду, пересилало палкі заклики тікати на волю.кріпаки спалювали садиби панів, псували знаряддя, зі зброєю в руках виступали навіть проти царських військ. настав час устима кармелюка.іншою формою протесту була втеча кріпаків від пана. це явище стало таким масовим, що в деяких селах залишилося менше половини кріпаків. у архівах зберігаються документи, в яких сказано, що тільки на київщині на березень 1816 року налічувалось 25 тисяч утікачів. їх розшукували спеціальні загони, ловили і жорстоко карали, щоб страх перед шпіцрутенами і засланням у сибір став пересторогою тим, що готувалися до втечі, але потік бунтівників від того не зменшувався.ще про одну історичну подію говориться в оповіданні — про повстання українського народу, яке назвали коліївщиною.у 70-х роках xviii століття кордон речі посполитої доходив аж до києва. поляки вважали українців бидлом, забороняли розмовляти рідною мовою, глумилися з православної віри. пани-шляхтичі присвоїли собі право карати і навіть страчувати селян за прояв найменшої непокори. наляканий розмахом боротьби польський уряд ухвалив постанову, що забороняла поміщикам убивати селян, але магнати і шляхтичі були невдоволені цим рішенням сейму і 29 лютого 1763 року в місті барі на поділлі створили конфедерацію — політичне і військове об’єднання, яке боролося за збереження необмеженої влади польського панства. ось тоді і почалося повстання ів, яке сколихнуло всю україну. його очолив запорозький козак, якого записали пани кріпаком, максим залізняк. близько 1300 ів виступили у визвольний похід і попрямували до міста-фортеці умані. проти них конфедерати вислали кінноту на чолі з сотниками іваном гонтою і пантелеймоном уласенком. але вони обидва разом з військом приєдналися до максима залізняка і взяли умань. ось тоді і умились пани в умані власною кров’ю, про що згадує в творі коцюбинський.повсталі оголосили правобережну україну вільною, скасували кріпацтво та всі повинності. це налякало царський уряд. у 1798 році гонту і залізняка схопили. у селі кодня на волині відбувся спеціальний суд, що засудив на смерть гонту і сотні ів, а залізняка після знущань відправив у сибір на каторгу. про розправу в кодні теж говориться у творі.пам’ятаючи про волю, яку забрали в них пани, селяни кидали все дороге для них і тікали. за голову кожного втікача було призначено винагороду, і тому їм важко було сховатися серед місцевого населення.остапові, героєві твору «дорогою ціною», вдалося вижити. рятуючи його від смерті, загинула соломія. на все життя остап залишився самотнім. постарівши, він оселився на березі дунаю, бистрі води якого забрали його кохану, і довгими вечорами прислухався до вітру і шуму води. йому здавалося, що то соломія кличе його до себе.на спині в остапа списане все його життя: «оце ззаду пам’ятка від пана, а спереду, між ребрами, маю дарунок від москаля… кругом латаний».дорогу, гірку ціну заплатив остап за волю.панам здавалося, що їм вдалося назавжди придушити потяг українців до волі, скорити дикого тура, перетворити на покірного робочого вола. вони вдягли ярмо неволі на шию колись гордого народу, але ще не раз дика, непокорена сила прокидалася. і тоді знову палали панські маєтки, знову магнати тряслися від страху за своє життя, і знову селяни тікали від панщини. михайло коцюбинський написав твір «дорогою ціною» у передгроззя революційних подій 1905—1907 років. ненависть до панства, що жевріла іскрою під попелом, вже готова була розгорітися новим, небувалим вогнем.