Термі! 20 ів! скласти твір на тему "чи могли б лицарі жити в наші дні? " (за мотивами роману "айвенго")

Айвенго — чесний і справедливий воїн, який у будь-який момент може прийти на тим, хто її потребує, тобто приниженим, гнобленим. довідавшись, що ребекку несправедливо звинувачують у чаклунстві й погрожують спалити на вогнищі, якщо не з'явиться лицар, який погодиться захищати її честь та мечем доведе її правоту, айвенго поспішає на поєдинок, щоб захистити нещасну невинну дівчину. ледве тримаючись у сідлі після тяжкого поранення, айвенго все ж таки виходить на бій із буагельбергом. і коли зійшлися, від влучних ударів обидва лицарі . але божий суд звершився: буагельберг гине, а ребекку виправдовують. отже, айвенго не тільки мужній, сміливий і відважний воїн, а й чесна, порядна, здатна на самопожертву людина; фанатично відданий справі, він служить друзям, з якими поділяє нещастя й небезпеки. пройшло вже майже два століття з часу написання чудового роману в. скотта. здавалося б, давно минули вже й лицарські часи. ми живемо у двадцять першому столітті. вік технократії, комп'ютерних технологій накладає відбиток на розум і серця людей, їхні взаємини. але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, славному лицарю айвенго. чесність, шляхетність, почуття людської гідності, мужність, відвага, вірність, здатність до самопожертви в ім'я батьківщини чи друга мають і сьогодні непересічне значення.

ответ:

глибока філософія прихована у словах в. джеймса: «суспільство деградує, якщо не отримує імпульсів від окремих особистостей; особистість деградує, як­що не отримує співчуття від усього суспільства». я думаю, однією із таких осо­бистостей, яка підштовхнула суспільство до активних дій у боротьбі за волю, свободу народу був і залишається т. шевченко.

не кожного члена суспільства можна назвати громадянином, а лише людин­у у з активною життєвою позицією. вона докладає максимум зусиль, щоб жилося краще усім.

ідея утвердження активної громадянської позиції людини-патріота стала провідною у вірші «минають дні, минають ночі…» ліричний герой роздумує над швидкоплинністю життя. день за днем воно наближає людину до вічності. але сидіти і чекати свого кінця — це є не лише ганебним для людини. це злочин про­ти суспільства. і шевченкові слова звертання до долі більше молитву:

не дай спати ходячому,

серцем замирати

і гнилою колодою

по світу валятись.

лише істинний гуманіст здатен прожити власне життя для людей, захищаючи їхні інтереси. саме любов є найбільшою рушійною силою.

а дай жити, серцем жити

і людей любити…

на час написання вірша поет уже мав гіркий досвід стосунків із владою. він розумів, що царизм докладає всіх зусиль, щоб зберегти єдину і неподільну російську імперію та самодержавство. свої переживання він озвучує устами лі­ричного героя:

страшно впасти у кайдани,

умирать в неволі…

але він, істинний громадянин, найбільше боїться померти, не залишивши по собі жодного сліду. для нього інтереси народу і рідного краю є надто дорогими.

а ще гірше — спати, спати,

і спати на волі —

і заснути навік-віки,

і сліду не кинуть

ніякого…

цей вірш не втратив своєї актуальності. і я впевнена, що ніколи не втратить.  держава буде існувати доти, доки будуть жити люди, готові служити їй вірою і правдою, захищати її інтереси, а отже, захищати людей. особисто я не хочу «гнилою колодою по світу валятись». і я вірю, що, коли виросту, то служитиму людям і любитиму їх