Составить тезисы статьи н. а. добролюбова "что такое обломовщина? ". заранее .

буквально сразу после выхода романа и.а. гончарова «обломов» в конце 1859 года в журнале «современник» выходит статья известного критика н.а. добролюбова, посвященная основным сюжетным линиям романа, анализу главного героя и такому собирательному явлению, как обломовщина. к сожалению, до наших дней не сохранились рукописи статьи, однако живы первые типографские гранки, которые использовались при печати первого варианта статьи. сегодня эти реликвии хранятся в пушкинском доме академии наук .

как среди произведений есть свои шедевры, так и среди критических материалов статья добролюбова можно назвать вершиной его мастерства. в ней автор проявил оригинальность своей эстетической мысли, а его мысли стали самостоятельным документом, претендующим на общественно-политическую значимость. для автора «обломовщина» стала «знамением времени». он считал главного героя «живым современным типом», утверждая, что таких людей, как илья ильич, в российском обществе не так уж и мало. в статье добролюбова «обломовщина» являла собой определенную аллегорию крепостного права.

в статье добролюбова явно прослеживалось его мнение относительно того, что необходимо как можно скорее разорвать все связи, сложившиеся между революционной демократией и либерально-дворянской интеллигенцией. именно реакционная сущность последней, в отличие от революционного взгляда на жизнь первой, стало для добролюбова свидетельством разложения правящего класса. такое состояние автор считал опасностью для освободительной борьбы, которая велась в те годы внутри россии.                                                       и.а.гончаров в своем знаменитом романе «обломов» описывает жизнь одного единственного человека – ильи ильича обломова. его любимое занятие, которым он привык заниматься – это лежание на диване. он не трудится, поскольку для этого есть другие люди – крепостные, а он – барин. в его жизни нет места проблемам, решениям, планам, зато охотно находится место для мечтаний, халата и лени. несмотря на достаточно молодой возраст (главному герою едва исполнилось 32 года), он нигде не служит, у него нет причин и желания выходить из дома, он ведет размеренную и спокойную жизнь в своем имении – обломовке. и такая жизнь для него привычна и, что самое страшное, приятна. паразитировать на труде крепостных крестьян для него привычно, комфортно и, что самое страшное, нормально.                       что еще включается в понятие обломовщины? во-первых, это стремление к удовлетворению естественных, почти животных потребностей: главные занятия для них – приготовление еды с ее последующим поглощением и сон, ничем непобедимый. во-вторых, это косность и бедный духовный мир. жителей обломовки не интересует смысл жизни – для них важно лишь решение бытовых вопросов. в-третьих, невозможность сделать что-то полезное для общества. как результат – из любознательного и живого мальчонки, коим был илюша в детстве, он вырос в ленивого и ничего не желающего мужчину. и даже пылкое чувство в душе, возникающая любовь к ольге и искренняя дружба со стороны андрея, не смогли преодолеть лень и нежелание жить полной жизнью.

еще одним человеком, против которого были направлены основные тезисы статьи, был известный публицист и писатель а.и.герцен. как известно, последний выступал автором статей, в которых высказывалась иная от мнения добролюбова точка зрения относительно такого понятия, как лишние люди и той миссии, с которой они пришли на эту землю. нельзя сказать, что герцен не отреагировал на статью добролюбова, внеся изменения в свои прежние высказывания.                                                                                                           опубликованная критическая статья «что такое обломовщина» вызвала противоречивую реакцию. консерваторы, либеральные дворяне, буржуазная общественность негодовали, а представители революционного вектора развития общества, наоборот, праздновали победу. даже автор, придумавший образ ильи ильича, согласился с добролюбовым.

с легкой руки автора статьи понятие «обломовщина» вошло в оборот и применялось многими политиками и революционерами того времени – в частности, в.и.лениным.

Розмова, звана алфавіт, чи буквар світу. дружня розмова про душевний світ                   розмова стосується лише людинолюбних душ, чесних станів і благословенних видів промислу, які не суперечать божому і людському законові, а плодоносний церкви, ясніше кажучи, суспільства, сад, як окремі частини годинниковий механізм.          мова моя тоді спокійніша, коли кожна людина не лише добра, але і споріднену собі всіма сторонами знаходить роботу. се і є бути щасливим, пізнати себе чи свою природу, взятися за своє споріднене діло і бути з ним у злагоді з загальною потребою. така потреба - се благодійство і послуга. не дивно, що в стародавніх римлян як потреба, так і благодійство означалося словом officium, тобто моральний обов'язок.         найдобріша людина тим неспокійніша і нещасніша, чим більшу посаду вона займає, але до неї не народжена. та й як їй не бути нещасною, коли загубила той скарб, що дорожчий за все на світі: "веселощі серця - життя для людини, і радість людська - є довгоденність" (сірах).         як же не згубити, коли замість добрих послуг лише ображає друзів і родичів, близьких і далеких, співвітчизників і чужоземців? як не ображати, коли вона суспільству приносить шкоду? як не зашкодити, коли погано виконувати обов'язки? як не буде погано, коли немає завзятості і невтомної праці? звідки ж з'явиться працелюбність, коли немає бажання і старанності? де ж візьмеш бажання без природи? природа - всьому початкова причина і рушійна сила. вона і є матір'ю бажання. бажання ж - започаткування, схильність і рух. бажання, за приказкою, сильніше неволі. воно прагне до праці і радіє з неї, як зі свого сина. праця - живий і невсипущий рух усієї машини, доки не довершиться справа, що сплітає творцеві своєму вінець радості. коротко кажучи, природа наснажує до діла і зміцнює до праці, роблячи її         скажу тобі: коли бажаєш, щоб син твій охоче й безпомилково виконував свої обов'язки, мусиш сприяти йому під час вибору звання, відповідно до його якостей. сто спорідненостей - сто звань, а всі почесні, як законні.         хіба не знаєш, що маєтність - від чесно виконаних обов'язків, а не обов'язки від маєтності залежать? чи не бачиш, що низьке звання часто віднаходить маєтність, а високе - губить?         не дивись, хто вище і хто нижче, хто видніше і незнатніше, багатше й убогіше, але дивись на те, що з тобою споріднене. вже ми казали, що без спорідненості все ні         коли володар маєтків живе щасливо, не тому він щасливий, що володіє ними: щастя до маєтків не прив'язане.         коли казати про володіння за спорідненістю, слід розуміти і види всіх зовнішностей. зовнішнє те, що лежить поза людиною: грунт, рід, чин тощо. шукай, що хочеш, але не загуби світу. шляхетний список лежить поза тобою, а ти поза ним цілком можеш бути щасливий. він без світу ніщо, а світ без нього - щось, без чого не можна бути щасливим і в едемськім раю.