Черты, которые ограничивали монархию.

Конституционная монархия — монархия, при которой власть монарха ограничена конституцией, неписаным правом или традициями. конституционная монархия существует в двух формах: дуалистическая монархия (австро-венгерская империя 1867—1918 гг. , япония 1889—1945 гг. , в настоящее время существует в марокко, иордании, кувейте и, с некоторыми оговорками, также в монако и лихтенштейне) и парламентарная монархия (в настоящее время великобритания, дания, швеция) . парламентарная монархия — вид конституционной монархии, в которой монарх не обладает властью и выполняет только представительную функцию. при парламентарной монархии правительство ответственно перед парламентом, который обладает большей властью, чем другие органы государства (хотя в разных странах это может различаться) . дуалистическая монархия (лат. dualis — двойственный) — вид конституционной монархии, в которой власть монарха ограничена конституцией и парламентом в законодательной области, но в заданных ими рамках монарх обладает полной свободой принятия решений.

Речові — пам'ятки матеріальної культури: знаряддя виробництва, предмети побуту, архітектурні пам'ятники, житло, посуд, одяг.

Письмові — зафіксовані на камені, кераміці, папірусі, пергаменті, папері та інших матеріалах літописи, хроніки, документи, мемуари, щоденники, листи.

Усні — фольклор, народні пісні, історичні думи, перекази, легенди й міфи, народні прислів'я та приказки, казки.

Етнографічні — пам'ятки, які розповідають про характер і особливості побуту, культури, звичаїв того чи іншого народу.

Лінгвістичні (мовні) — мовні явища та дані з історії розвитку певної мови.

Аудіовізуальні — кіно-, фото- та аудіодокументи (фонодокументи).

Письмові джерелаРедагувати

Такі письмові джерела, як хроніки, документи, листи, займають центральне місце серед інших історичних джерел, їх ще називають первинними історичними текстами або першоджерелами. Історичні джерела виступають як свідчення, відображення, образи, сліди минулого, використання яких служить реконструкції історичного минулого. У ході такої реконструкції виникають історичні праці — статті, монографії, підручники — їх називають вторинними історичними текстами (або історіографією).

По суті можна розділити всі джерела, використовувані в історичних дослідженнях, на два основних класи: історичні й археологічні. Всі знаряддя і результати людської діяльності розглядаються як феномени-артефакти, в яких «закодована» інформація про цю діяльність. У випадках, коли письмові джерела відсутні, доводиться використовувати винятково археологічні джерела.

Науку про історичні джерела, теорію й практику їх використання в історичних дослідженнях називають джерелознавство (історичне джерелознавство).

Речові джерелаРедагувати

Серед інших типів джерел вирізняються джерела речові. Велику групу з-поміж них складають археологічні джерела, вивчення останніх, зокрема, дає нам відомості про розселення, культуру, звичаї та вірування людей, які жили задовго до нас. За функціональним призначенням речові джерела поділяються на кілька класів: знаряддя праці, речі побуту, зброя, предмети прикладного мистецтва, монети, ордени, медалі, печатки, прикраси, технічні засоби та пристрої, архітектурні споруди тощо. Кожен з цих класів досліджує окрема спеціальна історична дисципліна (нагороди — фалеристика; медалі — медальєрика; одяг, однострої — етнологія та уніформознавство; печатки — сфрагістика тощо).