Враження від прочитаного тексту "до танаськи по молоко"

Ахааха хаахахасс

Настала осінь. вітер завивав у гіллі безлистих дерев, тріпаючи останнє рване листя. від холодних дощів розмокла безсила земля. вона чекала зимового відпочинку, щоб навесні знову прокинутися повною сили. крізь дощі і осінні тумани на південь відлітали зграї птахів. вони прощалися тужливими голосами з рідною землею і обіцяли, що через зиму повернуться. чулися голоси качок, ластівок, журавлів і клекіт лелек. зграя лелек летіла на своє звичайне місце зимівки. попереду летів здоровий та сильний вожак зграї, а десь позаду молоді лелеки. разом з молодими летів старий, немічний птах. це був мовчазний лелека і дуже-дуже сумний. а молоді лелеченята з цікавістю поглядали на нього. їм хотілося дізнатися про сум свого сусіда в польоті. на солоних лиманах у час перельотів збираються птахи з усієї європи – тисячи птахів! а можливо й сотні тисяч? у кожній зграї вистачає місця. ось тут молоді птахи не витримали і обсіли старого, розпитуючи його про життя. – ви ще молоді, – промовив лелека. – а я вже багато прожив. лечу на місце своєї першої зимівки, щоб побачити ще раз рідні місця і проститися зі світом, бо відчуваю: недовго мені лишилося жити. – тож ти багато побачив і можеш розповісти, – сказав один з лелек. – так, побачив я за своє життя немало, але розповідати не люблю. лелека заплющив очі і здавалось, що заснув. мовчали й молоді птахи. несподівано розплющивши очі, літній птах промовив: – гаразд. я розповім вам одну історію. але за однієї умови: якщо ви не будете задавати питань. молоді птахи погодилися. тоді старий лелека розпочав своє довге оповідання.