Твір-роздум ,,як я ставлюся до тих хто цурається свого роду ,мови ,звичаїв,,

кожен народ має свою мову, своє письменність. а кожна мова має притаманні лише їй риси. відомо, що українська мова за мелодійністю посідає друге місце між європейськими мовами, поступаючись лише італійській. будемо ж пишатися, що ця співуча солов’їна мова є нашою рідною!

на жаль, сьогодні далеко не кожний громадянин україни спілкується рідною мовою. і це не його провина, так склалося історично. але ніколи не пізно виправити цю помилку. людям, для яких українська мова не є материнською, теж буде цікаво прилучитися до її краси, спізнати її духовне багатство. кожна людина має зрозуміти, що мова — це не просто засіб спілкування, а щось більш значуще. тільки рідна мова передає дух рідного краю.

мені, наприклад, дуже подобається слухати українські народні пісні. вони не просто мелодійні, а якісь безкінечно приємні… навіть важко передати ці почуття словами. я завжди пригадую легенду про пісню, яку прочитала в одній книжці. коли бог вирішив наділити дітей світу талантами, українцям дісталася пісня. дівчина-україна взяла цей дарунок і міцно притиснула його до грудей. недарма, коли чуєш українську пісню, її слова та мелодійність пронизують серце.

але мова — це не тільки пісні, це щоденне спілкування. хіба не приємно слухати, як маленьке дитя говорить цією солов’їною мовою? ! адже майбутнє нашої україни залежить від сьогоднішніх дітей. отож, плекаймо нашу рідну мову та розвиваймо любов до неї!