Взаимоотношения с властью иосифлян и нестяжателей

кто такие нестяжатели? это последователи нила сорского, они избегали жизненных страстей, хотели видеть справедливого монарха без богатств, а вера и религия были больше духовным ростом.  

иосифляне были последователями иосифа волоцкого, и в данном случае, были оппонентами нестяжателей. по их идеям, главнам забота церковнослужителей были благосостояние стада христова, но благосостояние было больше у священнослужителей, нежели у всех людей. по идеям волоцкого, богатые священники – нормально. по их идеям государь имел высшую власть над людьми и был богатым. монарх соотносился с богом, а его власть – с божественным даром. поэтому неповиновение подданным соотносительно греху, неповиновению божьим законам.

поэтому взаимоотношение иосифлян и нестяжателей с властью было разным в разное время.

например, в начале правления ивана третьего он симпотизировал нестяжателям, потому что их идеи снижали влияние и богатство церкви. их идеи позволяли ослабить положение церкви.

но по продолжению своего правления иван третий начал больше присматриваться к иосифлянам, потому что поддержка более авторитетного деятеля позволяла прибрать к рукам зели церкви.

в целом, иосифляне были более популярны, потому что они популиризовывали связь с константинополем.

Умови розвитку української культури в XVI ст. Період XVI ст. характеризується подальшим розвитком української культури. Проте умови, у яких він відбувався, були досить складними. Однак відсутність державності в українців у цей період спричинила залежність розвитку культури від політики урядів країн, у складі яких перебували українські землі.

Унаслідок Люблінської унії 1569 р. в межах однієї держави опинилася більша частина українських земель. Це, з одного боку, сприяло їх культурному зближенню, а з іншого — спричинило процеси полонізації та окатоличення українців. Важливе місце в культурному розвитку цього періоду належало церкві. Укладення Берестейської унії 1596 р. призвело до поглиблення кризи православної церкви та втрати нею свого привілейованого становища в суспільстві, що негативно позначилося на розвитку української культури. На розвиток культури вплинула також боротьба різних станів українського суспільства за свої національні й релігійні права.

У XVI ст. українська культура зазнавала впливу культурно-ідеологічних течій, що панували в цей час у Європі. Із заходу на схід українськими землями поширювалися віяння, пов’язані з Відродженням, Реформацією та Контрреформацією. Українські культурні діячі, сприймаючи нові європейські ідеї цієї доби, шукали в них шляхи розв’язання тогочасних проблем своєї Батьківщини.

Розвиток української мови. У XVI ст. писемну мову українців і білорусів називали руською. У Великому князівстві Литовському вона була офіційною мовою, якою були написані Литовські статути, здійснювалося діловодство в судах і державних установах тощо.

У текстах багатьох тогочасних документів дослідники визначають вплив усної народної мови. Вважається, що в XVI ст. в руській мові під впливом усного народного мовлення з’являються риси майбутньої української літературної мови.

Однією з перших книг, перекладених із церковнослов’янської мови тогочасною українською мовою, було, як ви вже знаєте, Пересопницьке Євангеліє, створене в монастирі села Пересопниця на Волині. Переклад було здійснено на власні кошти волинської княгині Анастасії Заславської (?—1561 р.), відомої захисниці православ’я. Багатьох дослідників цієї унікальної пам’ятки вражають талант і сміливість його перекладачів — архімандрита Пересопницького монастиря Григорія і сина священнослужителя з міста Сянок Михайла Васильовича. Вони не просто замінювали слова церковнослов’янської мови або неслов’янського походження на зрозумілі тогочасним українцям розмовні, але й наводили їх тлумачення й добирали синоніми.

У 70-х рр. XVI ст. на українських землях відбувається становлення закладів середньої освіти. У Європі в цей час виникали середні школи, де навчали латинської мови і «семи вільних наук» — граматики, риторики, діалектики, арифметики, геометрії, астрономії та музики. В Україні навчальними закладами такого типу стали слов'яно-греко-латинські школи. Першу таку школу відкрив князь К.-В. Острозький у своєму замку близько 1578 р. Утримувалася вона коштами князя. Острозький також організував тут друкарню, науковий гурток і започаткував вивчення у цій школі основ філософії. Це означало, що Острозька школа стала давати й початки вищої освіти. Одночасно із цим за підтримки князя за ним українські та грецькі філологи й богослови готували переклад Біблії церковнослов’янською мовою для подальшого друку. Створений князем К.-В. Острозьким освітній, науковий і видавничий осередок сучасники з повагою називали академією.

Слов’яно-греко-латинські школи засновували також православні братства. Перша така школа на українських землях була створена 1585 р. при Львівському братстві.

Одночасно з братськими (православними) школами на українських землях виникали єзуїтські (католицькі), протестантські, а після Берестейської унії й греко-католицькі школи (колегії). Усі вони надавали середню освіту й одночасно сприяли поширенню впливу своїх церков в Україні.

Объяснение: