Тема идея и главная мысль стихотворения 19 октября

Пушкин противопоставляет себя, одинокого изгнанника,  неведомому товарищу, которому “под старость день лицея // торжествовать придётся одному”.  его участь, в отличие от судьбы поэта, подлинно несчастна, ибо он  одинок навсегда, и вино в его чаше будет действительно горьким:   несчастный друг! средь новых поколений  докучный гость и лишний, и чужой,  он вспомнит нас и дни соединений,  закрыв глаза дрожащею рукой..   пускай же он с отрадой хоть печальной  тогда сей день за чашей проведёт,  как ныне я, затворник ваш опальный,  его провёл без горя и забот.  оказывается, день 19 октября 1825 года поэт “провёл без горя и забот”.  «19 октября» — это стихотворение о победе воображения. поэтическим даром лирический герой преображает и мир вокруг, и собственные чувства и мысли.  воображение торжествует над разлукой и одиночеством и приводит поэта в круг друзей.  но в стихотворении открыто, явно выражена не эта, а противоположная  мысль — о неспособности воображения соединить поэта с лицейскими товарищами.  вспомним ещё раз концовку второй строфы: “вотще воображенье // вокруг меня  товарищей зовёт; // знакомое не слышно приближенье, // и милого душа моя не ждёт”.  однако сама структура, сам текст пушкинского произведения есть победа  воображения над действительностью. стихотворение, открывающееся мотивом  “невстречи”, продолжается описанием прихода лирического героя на желанный пир.  поэт как бы переживает и проживает милый его сердцу день дважды: сначала наяву —  в одиночестве, в окружении печальной и пасмурной осенней природы; затем — в  радостном мире вымысла, соединяющего “затворника опального” с  товарищами-лицеистами. и смеем ли мы утверждать, что горькая явь реальнее живых и зримых образов, рождённых фантазией?   стихотворение писалось пушкиным в михайловском между 10 и 20 октября 1825 года.  таким образом, опыт “проживания” пушкиным “дня лицея” 19 октября и опыт  написания поэтом посвящённого этому дню стихотворения совпали во времени

Айвенго – молодий, хоробрий, сміливий. Безстрашно вступає він в поєдинки на лицарських турнірах, відстоюючи справедливість і честь. Він люто ненавидить норманів, які завоювали його рідну землю, і ось вже 100 років, як сіють на цій землі жорстокість, невірність. Айвенго всім серцем полюбив леді Ровену, вихованку свого батька. Ровена, полонила його серце і думки, саме їй він присвячує свої військові подвиги. Саме любов до Ровени була однією з причин сварки батька з сином.Айвенго – людина справедлива і благородна. Він завжди готовий до чесним людям, захистити їх від свавілля підступних норманів. Саме Айвенго стає ангелом-охоронцем для красуні Ребекки і її батька, старого єврея Ісаака. Він рятує гаманець Ісаака і його життя від зазіхань Бріана де Буагільбера та заступається за Ребекку на суді в прецептор.Айвенго – людина прогресивних поглядів. Він розуміє, що майбутнє за об’єднанням Англії. Тому стає прихильником короля Річарда Левове Серце, супроводжує його у Третьому хрестовому поході для захисту християнських святинь. Саме прихильність до короля-нормана стала причиною сварки між Айвенго і його батьком. Седрік тривалий час вважав свого сина зрадником, позбавив його спадщини. Тому на лицарському турнірі в Ашбі Айвенго виступав під ім’ям Позбавлений спадщини, а на його щиті був зображений дуб, вирваний з коренем. Але сміливість, шляхетність, патріотизм молодого лицаря переконали батька в тому, що прийшов новий час і прогресивна молодь сповідує нові ідеї – ідеї національного єднання. Айвенго – справжній лицар! Але чи легко бути лицарем? І так і ні! Так як для цього потрібно мати полум’яне серце, небайдуже до людського горя; сильну руку, здатну приборкати підлість і зраду. Ми живемо в XXI столітті. Але нетлінними залишаються людські цінності, які притаманні герою роману, доблесному лицарю Айвенго