Яке з повчань володимира мономаха ви вважаєте найважливішим і найактуальнішим? аргументуйте свою позицію

Не всім творам староукраїнської літератури судилося дійти до наших часів. те, що дійшло, - це тільки частина давньої творчості. багато давніх рукописів утрачено в часи татарського лихоліття, в добу першої руїни. все ж таки те, що дійшло до нас, є свідоцтвом розмаху, творчої сили і таланту давніх письменників. яскравим прикладом оригінальної творчої праці є "повчання володимира мономаха дітям”. цінним воно є з багатьох причин.

 

князь володимир мономах (на київському престолі панував від 1113 р. до 1125 р.) – одна з найвидатніших постатей свого часу. він був онуком ярослава мудрого. від свого батька перейняв володимир замилування до книжок, до освіти. його матір'ю була грецька царівна, донька цісаря константина іх мономаха. залишив по собі світлу пам'ять як розумний князь і добрий організатор. поруч із тим володимир мономах –  це приклад доброго, справедливого християнського володаря, що не дозволяє сильнішим кривдити слабших, що велить опікуватися бідними, вдовами і сиротами, що вважає священним обов'язком бути гостинним, а в житті керується християнської любові та моралі.

своє "повчання дітям” князь володимир написав у досить поважному віці, однак адресував його не лише дітям, а й усім нащадкам князівсько-боярського стану, про що пише він сам: «діти мої або хто інший, слухаючи мою грамотицю, не посмійтеся з неї, а прийміть її до свого серця, і не лінуйтеся, а щиро трудіться».

володимир мономах вважав, що виховувати дітей слід на позитивних прикладах батьків, дідів. одним із основних засобів виховання  князь вважав освіту: «що вмієте, того не забувайте, а чого не вмієте, того навчайтесь, — як батько мій, дома сидячи, знав п'ять мов, через те й честь йому була в інших країнах..». повчання володимира мономаха – визначна пам’ятка педагогічної літератури. великий князь радить своїм дітям любити батьківщину, захищати її від ворогів, бути хоробрим, трудитися, бути гуманними, чуйним до людей, поважати старших, жаліти дітей, сиріт, поважати жінок: “перш за все не забувайте убогих, а яко можете, по силі годуйте їх і подавайте сиротам. і вдову захистіть, не дайте сильним губити людину. хто б не був, правий чи винний перед вами, не вбивайте і не веліть убивати його; якщо і завинив хто в смерті, не губіть християнської душі.

якщо ж вам доведеться цілувати хрест перед братами своїми або перед будь-ким, то перше спитайте свого серця, на чому ви зможете стояти твердо, і тільки тоді цілуйте, а поклявшись, не переступайте клятви, бо загубите душу свою.

ніколи не майте гордощів у своєму серці і в розумі, а скажіть: сьогодні живий, а завтра помру; смертні ми.

старих шануйте, як батька, а молодих, яко братів …при старших годиться мовчати, премудрих слухати, старшим підкорятися, з рівними і молодими мати згоду і бесіду вести без лукавства, а щонайбільше розумом вбирати. не лютувати словом, не ганьбити нікого в розмові, не сміятися багато. очі тримати донизу, а душу вгору.

в домі своєму не ледачкуйте… брехні остерігайтесь і пияцтва, і облуди, від того душа гине і тіло».

торкаючись питань морального виховання дітей, князь володимир у “повчанні” багато уваги приділяє нормам і правилам поведінки людини. він дійшов висновку, що особиста поведінка дорослих в межах цих норм є критерієм вихованості… у свою чергу етикет, манера, тон поведінки перебувають у прямій залежності від моральних вправ. «…куди б не прийшли і де б не зупинилися, напійте і нагодуйте нужденного. найбільше шануйте гостя, звідки 6 він до вас не прийшов: простий чи знатний, чи посол; якщо не можете пошанувати його дарунком, то пригостіть його їжею і питвом, бо він, мандруючи далі, прославить вас у всіх землях доброю чи злою людиною.

хворого навідайте, покійника проведіть в останню дорогу, бо всі ми смертні.

не проминіть ніколи людину, не привітавши її, і добре слово їй мовте. жінку свою любіть, та не давайте їй влади над собою.

на світанні, побачивши сонце, з радістю прославте день новий і скажіть: господи, додай мені літа до літа, щоб я честю й добром виправдав життя своє.

якщо забуваєте про це, то частіше заглядайте в мою грамотицю: і мені не буде соромно, і вам буде добре…”.

історія україни має багато трагічних сторінок, але найбільшим нещастям для нашого народу стала ліквідація гетьманщини і перетворення вільного селянина на безправного кріпака. дуже часто кріпосниками ставали давні вороги українців — польські пани і підпанки, яким російські самодержці роздавали родючі землі своєї малоросії. саме так з'явився у пісках пан польський — генерал, що служив у якомусь полку, терся біля вельмож і нарешті за вірну службу отримав село.

уперше прибувши у піски, що подарувала йому цариця, й відчувши опір вільних людей, новоспечений володар зрозумів, що громада добровільно не вставить свою шию в ярмо, що "волів" потрібно гарненько призвичаїти, щоб самі простягали шию і слухняно виконували волю господаря. і на другий день генерал привів "москалів", котрі швиденько гвинтівок "роти заціпили" непокірним.

із того все й "ляшок" вдається й до мерзенного обману піщан, що братиме з них тільки невелику плату за користування "його" землею. і зрештою вільні колись селяни стали панськими. уперше біда затесалась у село у вигляді царського генерала, а згодом з'явилася разом з удовоюгенеральшою та її синочками. тепер піщани зрозуміли, що пропали навіки.

кріпосники за короткий час так запрягли "волів" у ярмо, що тепер уже можна було тішитися й насолоджуватися життям щодня. селяни ходили на панщину по чотири-п'ять днів на тиждень, а крім того, "зносили у двір курей, гусей, яйця". було з чого панам бенкетувати та в п'яному хмелю гудити своїх "мазеп". генеральша навіть не спілкувалася зі своїми годувальниками-кріпаками, все йшло через прикажчиків. її мозок працював тільки над вигадуванням страшних, принизливих покарань своїм дворовим. спустошене серце генеральші грілося не біля дітей та онуків. свою любов вона віддала котам. а тим, хто вичісував тих котів, стелив їм постіль, доводилось гірко. з наказу генеральші люто катують веселу дівчину уляну. мокрині доводиться прилюдно цілий день мазати панські кухні з мертвим кошеням на шиї, якого вона ненароком придушила.

зовсім зубожіло село, коли осів на батьківщині василь семенович польський. при ньому кріпаки вимушені були працювати на панщині вже шість днів на тиждень. на відміну від генеральші, василь семенович спілкувався зі своїми кріпаками. ще підлітком скуб ровесників за чуба, юнаком цінував красу молодих кріпачок.

пани-кріпосники були не хазяїнами, а хижими експлуататорами. вони не про землю, про тих, хто на ній працює. з року в рік земля виснажувалася, урожаї падали, село убожіло, морально розкладалося. пияцтво, злодійство стали звичайними явищами серед кріпаків. неволя, як той чад, задурманила людям