Краткий рассказ о пугачеве (капитанская дочка)

Пугачев емельян – вождь антидворянского восстания, называющий себя «великим государем» петром iii. этот образ в повести многогранен: п. и злобен, и великодушен, и хвастлив, и мудр, и отвратителен, и всевластен, и зависим от мнений окружения. образ п. дан в повести глазами гринева – незаинтересованного лица. по мысли автора, это должно обеспечить объективность подачи героя. при первой встрече гринева с п. внешность бунтаря ничем не примечательна: это 40-летний мужик среднего роста, худощавый, широкоплечий, с проседью в черной бороде, с бегающими глазами, приятным, но плутоватым выражением лица. вторая встреча с п., в осажденной крепости, дает иной образ. самозванец восседает в креслах, затем гарцует на лошадях в окружении казаков. здесь он жестоко и беспощадно расправляется с защитниками крепости, не присягнувшими ему на верность. создается ощущение, что п. играет, изображая «настоящего государя». он, с царской руки, «казнит так казнит, милует так милует». и только во время третьей встречи с гриневым п. раскрывается полностью. на казачьем пиру исчезает свирепость вождя. п. поет свою любимую песню («не шуми, мати зеленая дубровушка») и рассказывает сказку об орле и вороне, которые отражают философию самозванца. п. понимает, какую опасную игру он затеял, и какова цена в случае проигрыша. он не доверяет никому, даже своим ближайшим сподвижникам. но все-таки надеется на лучшее: «а разве нет удачи удалому? » но надежды п. не оправдываются. его арестовывают и казнят: «и кивнул ему головою, которая через минуту, мертвая и окровавленная, показана была народу». п. неотделим от народной стихии, он ведет ее за собою, но в то же время зависит от нее. неслучайно первый раз в повести он появляется во время снежного бурана, среди которого он легко находит дорогу. но, в то же время, он уже не может свернуть с этого пути. усмирение бунта равнозначно смерти п., что и происходит в финале повести.

1. мати владу над ким-, чим-небудь.  народився гордій з давнього панського роду, що звик панувати над мужиком і так виробив у собі цю потребу панувати, що вона передавалася спадщиною від батька до сина  (гр., ii, 1963, 44); [нартал: ]  хотів би ти, щоб карфаген тепера над римом панував, хоч би й любов’ю?   (л. укр., ii, 1951, 433);   словом, лукашевич панував серед моря муки і проклять… ну, та к бісу! хто це пригадав? панували — більш не панувать!   (рильський, ii, 1960, 73); //  перен.  все охоплювати, заповнювати собою (про пори року, сили, явища природи і т. і  тоді саме весна панувала, і такий то був вечір сильно рожевий  (вовчок, і, 1955, 332);   він згадав .. ту тишу, той спокій, який панував тоді в цьому домі  (н.-лев., vi, 1966, 87);   холодна осіння ніч цілковито панувала над околицею  (трубл., і, 1955, 82); //  перен.  підкоряти собі (природу, сили стихії).  сашко.. вирішив зробитися авіатором, а не моряком. адже моряк панував тільки над водною стихією, а літун[льотчик]  панував над , землями і самим повітрям  (смолич, v, 1959, 27); //  перен.переважати в людській свідомості, суспільних стосунках і т. ін.  як в релігії над людиною панує продукт її власної голови, так при капіталістичному виробництві над нею панує продукт її власних рук  (маркс, капітал, т. і, кн. і, 1952, 622); //  перен.  охоплювати, володіти (про людські почуття або відчуття).  чутки тискались до вух, рипів голос німецького капрала, панував жах  (ю. янов., і, 1958, 51);   огей стрепенувся. тепер ним панував могутній дух легкості  (досв., вибр., 1959, 337).

панува́ти над собо́ю  — уміти стримувати свої почуття, володіти собою. [люцій  (ледве-ледве панує над собою: )]  ти доведеш мене до божевілля, чи до гріха!   (л. укр., ii, 1951, 436).

2.  перен.  мати переважне в порівнянні з чим-небудь поширення; безмежно поширюватися.  над всім панує тільки ритмічний, стриманий шум  (коцюб., ii, 1955, 228);   тепер голос владка, чистий і повний, мов голос дзвона, панував у залі  (фр., vi, 1951, 276);   кругом панує вільний труд, бо то вже край — не край загнання, на віки вічні збувся люд години тяжкого конання  (граб., і, 1959, 309);   у родині горобців панував повний матріархат  (зар., на.. світі, 1967, 15).

3. бути паном, панею або як пан, пані.  зозуля кувала, правдоньку казала. буду сто літ жити, тебе годувати, в жупані ходити, буду панувати  (шевч., і, 1963, 226); // жити, як пан, пані; розкошувати.сосіди  [сусіди]  кажуть, що я паную. я не паную, я гірко горюю  (чуб., v, 1874, 758); [бичок: ]  я тобі скажу, хоч би й про жінку нашого станового, адже вона йому не вінчана, а подивись, як вона панує, краще другої пані!   (кроп., і, 1958, 446).

4.  над чим.  підноситися над навколишніми предметами, ландшафтом, місцевістю; височіти.  одного дня по обіді я видрався на гору бріярку. ця пірамідальна гора панує над усією щавницею  (н.-лов., ii, 1956, 395);   пануючи над цілим районом казарм та робітничих халуп, густим чорним димом валувала в небо цегельня  (гончар, таврія, 1952, 145).