Твір на тему стражданя україни очима тараса шевченка

Багатостраждальна моя україно! мученицька доля випала тобі протягом багатьох століть. палили тебе, топтали вороги-чужинці. боліло твоє тіло, та більше боліла душа від того, що серед твоїх кривдників були і твої власні діти, яких ти виносила в своєму лоні, вигодувала, підняла на ноги, а вони зневажили тебе, відмовились, відцурались твоєї мови, відцурались свого роду.  і все ж попри всі незгоди була ти щасливою, бо не всі твої діти покірно сприйняли образливе прізвисько "хохол", а гордо понесли у світ високе звання українця, ніколи не забували, хто вони і яких батьків діти. понад усе в житті вони любили тебе, свою неньку, "свою україну убогу" і за твої болі, за твої страждання йшли на голгофу, карались, мучились, але не каялись. до них належав і твій син тарас.  перебуваючи в казематі, далеко від україни, тарас сумує за батьківщиною. тому вірші, написані в казематі, є прилюдною сповіддю поета перед народом, батьківщиною. так, у поезії "мені однаково" висловлена позиція поета, якого турбує не власна доля, а доля всієї україни. герой твору за ґратами. він у зажурі сидить на тюремному ліжку і щось сумно наспівує. в камері темно. таким темним видається йому і його майбутнє. а він так хоче жити для народу, для україни. а що на нього чекає? так думав поет-в'язень.(дальше по желанию пиши, если хочешь можешь процитировать, поэта)  але на аркуші зовсім інші почуття:   мені однаково, чи буду  я жить в україні, чи ні,  чи хто згадає, чи забуде  мене в снігу на чужині, —  однаковісінько менi (сойдет? )

часи минають. історія змінюється. суспільство вже давно поглинула хвиля модернізації та прогресу. але сил на землі не знайдеться, аби знищити в нас жагу до свободи: вона тече в наших жилах. вона — наша сила, наш кисень, наше майбутнє й наше життя.

ми вже не боїмося ні чорних хмар могутнього царату, що десятиліттями закривали українське сонце, ні панщини, ні кріпацтва, що сковували українців у кайдани без права вибору. усі тортури — давно в минулому. вони розсіялись, мов ранковий туман, залишивши по собі криваві сліди нашої споконвічної боротьби. ми вже не боїмося, бо набридло: час піднятися з колін та йти всупереч вітру та долі, що так довго знущалася з нас, дражнила, мучила, насміхалася. часи змінилися, й життя нарешті повернулося до нас обличчям, відчинивши двері, за якими була вона — незалежність, світла, омріяна, виборена. нарешті ми змогли дихати вільно у власній державі, досягли того, чого так довго хотів великий син українського народу — тарас григорович шевченко. як шкода, що він так і не побачив того, за що боровся.

син кріпака, селянський хлопчина з бідної родини — на тараса чекали суцільні злидні, голодне дитинство й тяжка праця наймита. його нужденне майбутнє було визначено заздалегідь. однак щасливий випадок назавжди змінив його долю — обдарованого юнака, що якраз перебував у петербурзі на навчанні, помітили й звільнили з тісних кріпацьких тенет пана енгельгардта. відтоді життя тараса шевченка ніби почалося спочатку. незалежний, талановитий, молодий — усі дороги в російській імперії були перед ним відкриті.

та стражденна доля українського народу не давала йому спокою навіть на свободі — шевченко завжди думав лише про україну, щось бурхливе, нездоланне, войовниче кипіло в його душі. кобзар завжди любив і пишався своєю батьківщиною, він хотів, щоб українці нарешті зрозуміли свою унікальність, неповторність, щоб почали любити свою землю, як і він її любив:

на 2,4раза увеличется

Пошаговое объяснение: