Мир островского на экране и на сцере. те . не меньше страницы.

долгое время из драматургов в центре нашей культурной жизни были гоголь и – прежде всего!   – чехов. нынче, кажется, пришла пора и для александра николаевича островского. все охотнее ставят его в театре, рьяно взялись за дело большой и малый экраны. в последние несколько лет экранизированы «доходное место» (фильм «вакансия», режиссер маргарита микаэлян), «бешеные деньги» (режиссер евгений матвеев), «поздняя любовь» (телефильм леонида пчелкина), «последняя жертва» (телефильм «попечители», постановка михаила козакова), «бесприданница» (фильм «жестокий романс» эльдара рязанова)…

всякое обращение к классике сегодня обсуждается бурно, горячо… немудрено: речь идет о нашем общении с крупнейшими российскими умами – что мы у них принимаем, с чем спорим, что можем сказать нового? обращение к классике имеет значение диалога времен, а такой диалог едва ли может быть гладок и безбурен. времена при встрече не всегда лишь раскланиваются и говорят любезности – они ведь и ссорятся, они ведь могут и не понять друг друга.

те, кто создавал культуру, и в их числе островский, обладали громадными духовными запросами и решали существеннейшие проблемы жизни. каковы запросы тех, кто сегодня идет в соавторы к титанам? каковы волнующие их проблемы? попробуем уловить конфликтное взаимоотношение прошлого и настоящего: с одной стороны, будет представительствовать а. п. островский, с другой – три экранизации.

экран обращается, в основном, к пьесам островского, написанным в 1870-е – 1880-е годы, после коренного обновления российского жизненного уклада. изменилась россия времен «бедной невесты», времен «грозы» – хоть и кривлялось новое время, новооткрытые подсовывая шутам гороховым, людей обращая в волков и овец, однако был и подлинный смысл в движении : воли и впрямь стало больше, развилась и усложнилась душевная жизнь людей. коллизии многих пьес островского 1870-х – 1880-х годов неоднозначны, сложно сплетены, заманчивы для трактовки. в печальных комедиях, в трагикомедиях драматурга поздней поры, вызывающих «целую перспективу мыслей» (выражение островского по другому поводу), особенно много – любви.

Для кожного з нас краса природи перш за все пов’язана з пейзажами рідного краю. Залишаються в пам’яті, серці, душі червоні кетяги калини і трепетні тополі. Незабутня Леся Українка писала замріяно й задушевно про красу рідної землі:  

Скується краєвидів плетениця,  

Розтопленим сріблом блищать річки, –  

То ж матінка природа-чарівниця  

Розмотує свої стобарвнії нитки.  

Кожен біологічний вид – неповторне дітище природи з притаманними лише йому біологічними властивостями. Струнка білокора береза не може замінити величний бук у букових лісах. Спеціальні лікувальні властивості, наприклад, звіробою чи конвалії не може замінити жоден інший вид.

Кожен десятий вид рослин на нашій планеті потребує охорони.  

А яке задоволення ми маємо від прогулянки в лісі! Хіба можна не любити зелених дібров, укритих килимом духмяних лісових квітів, своєрідну красу соснового бору з його м’яким оксамитовим мохом і терпким запахом хвої! Незабутнє враження залишають походи по гриби, ягоди.  

Могутній, сильний ліс тільки на перший погляд, а насправді слабкий і беззахисний від багатьох крихітних живих істот, що бігають, літають, повзають у ньому.  

Виховання     поваги до життя, любові до природи починається змалечку. Знайомство з живим світом необхідно починати з тих тварин, які живуть поруч: лелеки на даху, синиці, що прилітають до годівниць і, звичайно, домашні коти і собаки. Будучи частиною живої природи, вони вимагають до себе уваги.

І коли дитина вперше осягає премудрість і корисну силу природи, ще не усвідомлюючи цього, а просто милуючись, кохаючи природу, треба вчити її берегти рідну землю і все, що на ній живе, росте, існує.