Громадяньськэ ривноправья наполэона

1. війни періоду консульства

у зовнішньополітичній діяльності наполеона в період консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого  головного — велику британію. війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою наполеона. стрімко й неочікувано для австрійців здолавши альпи, 14 червня 1800 р.  він ущент розгромив їх під селищем  маренго.

 

наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела франція та її союзники в періоди консульства (1799—1804 рр.) та імперії наполеона i бонапарта (1804—  1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських  держав.

 

за підписаним 1801 р. люне-вільським миром австрію було витіснено з італії, і вона погодилася визнати кордони франції за лівим берегом  рейну. за ам’єнським миром із великою британією, франція повернула  свої володіння у вест-індії, але залишила єгипет. у війні встановився  тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. у союзі  з наполеоном виступала іспанія, за флоту якої він збирався  підкорити велику британію. у 1802 р. франція захопила п’ємонт в італії, а в 1803 р. підкорила швейцарію.

наполеонівські війни, які розпочалися в європі в період консульства, хронологічно продовжували війни великої французької революції кінця  xviii ст., проте відрізнялися за своїм характером. незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній європі.  головними противниками франції в наполеонівських війнах були велика британія, австрія та росія.

 

2. війни періоду першої імперії

у серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 на відміну від попередніх, своєю  метою вона проголосила не боротьбу з революційною францією, а опір  загарбницькій політиці наполеона i. останній, у свою чергу, збирався  завдати головного удару великій британії. із цією метою наполеон готував велику армію вторгнення. однак спочатку він вирішив вивести з гри  слабку австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня  1805 р. в битві біля міста ульм на дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. однак майже одночасно із цією перемогою  французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській  битві xix ст. біля мису трафальгар, неподалік гібралтарської протоки,  об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений  британською ескадрою адмірала гораціо нельсона.

у листопаді 1805 р. наполеон переможним маршем увійшов до відня. на австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під аустерліцем (територія сучасної чехії) відбулася «битва трьох імператорів». наполеон i вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора франца ii та російського імператора олександра і. унаслідок цього  третя антифранцузька коаліція розпалася. у 1806 р. наполеон i примусив франца ii зняти із себе титул імператора священної римської імперії німецької нації. відтепер підвладні францу ii землі називалися австрійською імперією, а він сам став імператором францом і.

у липні 1806 р. наполеон i створив із 16 південнонімецьких держав рейнський союз під своєю протекцією. це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 наполеон діяв швидко й рішуче.  14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під ієною та ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р.  наполеон урочисто вступив до берліна.

21 листопада 1806 р. в берліні імператор французів підписав декрет про континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки  з великою британією. порушникам заборони загрожувала конфіскація  майна. однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж  британців.

1. війни періоду консульства

у зовнішньополітичній діяльності наполеона в період консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого  головного — велику британію. війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою наполеона. стрімко й неочікувано для австрійців здолавши альпи, 14 червня 1800 р.  він ущент розгромив їх під селищем  маренго.

 

наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела франція та її союзники в періоди консульства (1799—1804 рр.) та імперії наполеона i бонапарта (1804—  1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських  держав.

 

за підписаним 1801 р. люне-вільським миром австрію було витіснено з італії, і вона погодилася визнати кордони франції за лівим берегом  рейну. за ам’єнським миром із великою британією, франція повернула  свої володіння у вест-індії, але залишила єгипет. у війні встановився  тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. у союзі  з наполеоном виступала іспанія, за флоту якої він збирався  підкорити велику британію. у 1802 р. франція захопила п’ємонт в італії, а в 1803 р. підкорила швейцарію.

наполеонівські війни, які розпочалися в європі в період консульства, хронологічно продовжували війни великої французької революції кінця  xviii ст., проте відрізнялися за своїм характером. незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній європі.  головними противниками франції в наполеонівських війнах були велика британія, австрія та росія.

 

2. війни періоду першої імперії

у серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 на відміну від попередніх, своєю  метою вона проголосила не боротьбу з революційною францією, а опір  загарбницькій політиці наполеона i. останній, у свою чергу, збирався  завдати головного удару великій британії. із цією метою наполеон готував велику армію вторгнення. однак спочатку він вирішив вивести з гри  слабку австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня  1805 р. в битві біля міста ульм на дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. однак майже одночасно із цією перемогою  французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській  битві xix ст. біля мису трафальгар, неподалік гібралтарської протоки,  об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений  британською ескадрою адмірала гораціо нельсона.

у листопаді 1805 р. наполеон переможним маршем увійшов до відня. на австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під аустерліцем (територія сучасної чехії) відбулася «битва трьох імператорів». наполеон i вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора франца ii та російського імператора олександра і. унаслідок цього  третя антифранцузька коаліція розпалася. у 1806 р. наполеон i примусив франца ii зняти із себе титул імператора священної римської імперії німецької нації. відтепер підвладні францу ii землі називалися австрійською імперією, а він сам став імператором францом і.

у липні 1806 р. наполеон i створив із 16 південнонімецьких держав рейнський союз під своєю протекцією. це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 наполеон діяв швидко й рішуче.  14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під ієною та ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р.  наполеон урочисто вступив до берліна.

21 листопада 1806 р. в берліні імператор французів підписав декрет про континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки  з великою британією. порушникам заборони загрожувала конфіскація  майна. однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж  британців.

Дворцовые перевороты захватывают период с 1725 по 1762 годы xviii столетия. практически сорок лет страна находилась в состоянии политической нестабильности. за это время на российском престоле царствовали шесть монархов: екатерина i, петр ii, анна иоановна, иван антонович при фактическом регентстве анны леопольдовны, елизавета петровна и петр федорович. большинство из них пришло к власти путем применения вооруженной силы. основной причиной сложившейся ситуации можно назвать отсутствие законодательной базы, официально определяющей преемника монарха. в 1722 году петр i принял закон о наследнике, где отменял ранее принятые формы народного избрания или наследственной преемственности. основным документом, где изъявлялась личная воля государя в выборе преемника, должно было стать завещание. однако же сам петр так и не составил его и свою волю не изъявил, что и повлекло за собой далеко идущие политические последствия. закон петра i о престолонаследии просуществовал до 1797 года. на смену ему пришел новый, разработанный павлом i, который законодательно устанавливал преемственность престола по мужской линии. характерными чертами этого периода можно назвать: фаворитизм, вседозволенность временщиков, возросшее влияние гвардейцев, ставших опорой и поддержкой правящего режима, расширение привилегий дворянства, ухудшение положения крестьянств