Напишите сочинения почему дубровский стал разбойникам. напишите сами

в 1832 пушкин написал свой роман «дубровский», где осветил жизнь и быт представителей дворянства в начале ixx века. повествование идет о двух дворянских семействах - дубровских и троекуровых. 

троекуров изображается как самодур, привыкший к полному подчинению окружающих. хоть соседи с ним не ладят, андрей дубровский все же общается с троекуровым и пользуется его уважением.

однако дубровский немного завидует соседу, так как не может позволить себе держать такую же хорошую псарню, как у него. однажды он случайно говорит: «…псарня чудная, вряд людям вашим житье такое ж, как вашим собакам». эти слова серьезно обижают псаря и он отвечает, что некоторые дворяне могли бы позавидовать жизни этих собак. из этого вспыхнула ссора, переросшая впоследствии в судебный процесс, который стал причиной ухудшения здоровья старшего дубровского. когда он заболел, об этом написали в петербург его сыну владимиру, где тот проходил службу в гвардейском полку. 

сын дубровского приехал в родительское имение и узнал, что оно переходит к троекуровым, так решил суд. молодой человек не без оснований считает соседа виновником отцовской смерти и причиной своих несчастий. ему больно осознавать, что отчий дом достанется врагу, поэтому владимир решает устроить в имении, лишь бы этот человек его не получил.

так как владимир не желал зла крепостным, он приказал не закрывать дверей, чтобы люди могли спастись из пылающего дома. однако жертв избежать не удалось, из-за того, что слуга архип нарушил его приказ, в погибают приказные.  часть верных дворовых отказывается уходить к другому хозяину, они идут вместе с младшим дубровским в лес.

дубровский стал разбойником, потому что не смог законным путем защитить свои права. печально, что судьба хорошего человека сложилась именно так. он будет вынужден жить вне закона и вечно прятаться. мне кажется, что дубровский сделал неверный выбор. если каждый станет самостоятельно вершить суд, то наш мир погрязнет в хаосе

Образ головного героя в оповіданні Е. По “Золотий жук”

Объяснение:

Образ головного героя в оповіданні Е. По “Золотий жук”

Розповідь починається з деякої таємничості і неординарності в описі як головного героя, невдахи Вільяма Леграна, що втратив своє багатство, так і місцевості, де він проживав. Протягом усієї оповіді автор тримає читача в напрузі, не розкриваючи особистості свого героя.

Дійсно, на перший погляд, перед нами встає образ людини, що потерпіла життєве фіаско і втекла від суспільного презирства на безлюдний острів. Більш того, реакція Леграна на “золотого” жука, знайденого ним
для колекції, свідчить про дивацтво цієї людини, що межує з божевіллям. Із самого початку, як автор, що веде оповідання від першої особи, так і негр на ім’я Юпітер, позаочі вважали “масу Білла” не зовсім нормальною людиною, проявляючи, однак, при цьому максимум терпіння і поваги до нещасливого потомственого гугенота. Автор так описує цю загадкову людину: “Багато що в характері самітника вселяло цікавість і повагу. Я побачив, що він добре освічений і наділений незвичайними здібностями, але разом з тим він заражений мізантропією і страждає від хворобливого стану розуму, поринаючи поперемінно то у захват, тов похмурість”.

Критичність ситуації зростає в той момент, коли автор одержує листа від Леграна з за прийти до нього у важливій справі, і чує тривожні відгуки Юпітера про свого пана. Події, що відбуваються після цього, остаточно переконують оповідача у тому, що його друг одержимий манією скарбошукацтва. “Подібні манії можуть легко підштовхнути до божевілля нестійкий розум, особливо якщо вони знаходять собі поживу в таємних прагненнях душі”, – вважав тоді автор оповідання. Тільки занепокоєння за свого друга спонукає автора разом з Юпітером супроводжувати Леграна в пошуках скарбів. Потім дії Леграна, що на перший погляд межують з божевіллям, змушують супутників зупиняти його й умовляти повернутися додому, однак надзвичайна твердість і завзятість Вільяма стали цьому перешкодою.

Однак, після того, як коштовності, в існування яких так твердо вірив Легран, нарешті були знайдені, перед читачем зненацька розкривається сила і багатство характеру героя твору Едгара По. Коли Легран крок за кроком описує шлях, який привів його до успіху, ми, бачимо чітку послідовність у розшифровуванні піратського послання і пошукові орієнтирів, зазначених у ньому. Тут можна побачити непохитну волю до успіху, яка була помилково прийнята за одержимість. Крім того, вражає терпіння, виявлене Леграном стосовно свого “здорового”, скептично налаштованого і надмірно самовпевненого друга. Наступні рядки розповіді дозволяють розкрити в особистості Вільяма також витончене почуття гумору, виражене м’якою іронією на адресу автора, коли той запитав про роль жука в пошуках скарбу: “Ваші натяки на те, що я не в собі, розсердили мене, і я вирішив відплатити вам маленькою містифікацією в моєму смаку”. Адже насправді “золотий” жук був усього лише випадковістю, що до Леграну знайти скарб.

Подібно до головного героя “Золотого жука” серед нас живуть люди, слова і дії яких у силу їхньої незвичності ми схильні розцінювати негативно або зі скептичним глузуванням. Однак у своїй розповіді Едгар По показав, що часто саме ті, хто виділяються з людської сірої маси своїм образом життя, мисленням або поведінкою, мають неабиякі особистісні якості. Такі люди можуть принести багато користі суспільству, якщо не будуть відкинуті ним. У свою чергу суб’єктивність в оцінюванні іншої людини, навішування ярликів на “неформалів” та конформізм перешкоджають повноцінному розвиткові як особистості зокрема, так і людства в цілому. Особистість кожної окремої людини настільки унікальна, складна і багатогранна, що досі нікому не вдалося проникнути в її глибини і пізнати таємниці, щоб тільки за першим враженням безпомилково судити про нормальність або одержимість людини.