Твір на тему ( ісорична пісня- дума українського народу).

Українська народна творчість: думи та історичні пісні. історичні пісні та думи — жанри української народної творчості. дуже специфічний за походженням жанр думи. він притаманний тільки українській національній культурі. появу українських дум учені дослідники пов'язують з козаччиною. боротьба козаків із завойовниками-турками, татарами, життя бранців у турецькій неволі, тяжкий їх побут на галерах, морські походи козаків, козацькі повстання проти польщі — усі ці події були мотивами українських дум. до кращих українських дум належать "дума про козака голоту", "дума про марусю богуславку", "дума про самійла кішку", "дума про івана богуна" та ін. за змістом думи дуже подібні до історичних пісень, а за виконанням — до плачів, голосінь. автори дум невідомі. ними переважно були учасники подій— козацьких битв і походів. кобзарі, лірники, бандуристи під ід своїх інструментів речитативом виконували їх. від села до села, від міста до міста розносили вони вісті про славу і подвиги героїв, їх мужність, героїзм і гарячу любов до україни. і. франко назвав думи й історичні пісні безсмертними пам'ятками, створеними генієм самого народу. у відтворенні подвигів героїв у думах, як і в історичних піснях, реалізм поєднувався з романтичним ореолом. щедро використовувалися у думах та історичних піснях народнопоетичні символи (орел, сокіл — козак; крук, ворон — ворог; зозуля — мати, вдова), порівняння (скрива, як вовк, споглядає). у текстах дум трапляються заперечні порівняння: "ой та то ж не пили пилили, не тумани вставали, — як із землі турецької, із віри бусурманської, з города азова, з тяжкої неволі три брати втікали". стилістичну функцію уповільнення розповіді в думах відіграють синонімічні повтори-тавтологія (думає-гадає, грає-виграває). мова дум, як й історичних пісень, збагачена постійними епітетами: кінь у козака завжди вороний; козак постійно у русі, в дії, тому перед ним стелиться шлях широкий, битий; він обороняє землю християнську. думи відзначаються також молитовною формою. за обсягом думи більші, ніж історичні пісні, складніша їхня будова. розпочинається дума зачином, в якому вказується на місце або час дії. прикладом може бути поетичний заспів (зачин) "думи про козака голоту: "ой полем, полем килиїмським, то шляхом битим ординським, ой там гуляв-козак голота". розповідь про основну подію, яка йде після зачину, як правило, дуже детальна. вона уповільнена додатковими епі, описами одягу, вчинків героїв, словами-повторами. кінцівка думи славила героїв та бажала їм усякого добра та гаразду. прикметною рисою побудови дум є їх неподільність на строфи. дума може поділитися на окремі періоди (тиради). вона відзначається нерівномірністю рядків. у них може бути від чотирьох до тридцяти і більше складів увійшли в історію пісні порівняно недавнього часу, які ми називаємо стрілецькими. сьогодні всім відома пісня "ой у лузі червона калина", що хоч і має свого автора, але залишається народною. історичні пісні та думи є провід-ними жанрами української народної творчості. чимало сюжетів цих жанрів стали основою для літературних творів. народна пісня стала поштовхом для написання драм "сава чалий" м. костомарова та і. карпенка-карого. у прозову і драматургічну творчість м. старицького ввійшов легендарний образ марусі богуславки. неодноразово зверталися письменники до пісні "ой, не ходи, грицю, та й на вечорниці". за мотивами цієї пісні створена одноіменна драма м. старицького, повість о. кобилянеької "у неділю рано зілля копала", роман у віршах ліни костенко "маруся чурай".

  українська пісня - це бездонна душа українського народу                    українська пісня - це бездонна душа українського народу          о. довженко                    українська пісня — це частина духовного життя народу і вона не залишає його ні в радості, ні в смутку, крок у крок слідує за ним від дитинства до старості. з піснею на вустах він не тільки відзначає свята, не тільки прикрашає народні обряди, а й також славить свої перемоги на ворогом:                     як вдарили з семи гармат          усереду вранці —          накидали вороженьків          повнісінькі шанці!                     кожне своє враження, кожне переживання людина виливала в пісні. релігійні почування висловлюються в лірницьких піснях; тяжка праця на своїм власнім полі — в обжинкових та косарських піснях («ой любо та мило»); ще тяжча праця на панських ланах — у кріпацьких («у неділю рано-вранці», «яром, хлопці, яром»); мандрівки за заробітком — у чумацьких та бурлацьких («їхав, їхав та чумак макара», «зібралися всі бурлаки»); туга за ріднею та батьківщиною на чужині — у рекрутських («ой не жаль мені ні на кого»); щасливе або безнадійне кохання, суперництво, життя за нелюбом, підступність злої свекрухи, краса природи — в ліричних та родинно-побутових піснях («цвіте терен, цвіте терен», «а я в батька росла», «била мене мати»).          духовне життя людини знайшло вираження у народних піснях і має форму яскравих епітетів, що повторюються (чисте поле, червона калина, зелений явір, красна дівчина, вірний кінь, бистра річка та і          про красу і силу народних пісень із захватом писало багато українських письменників. іван франко казав у «мойсеї»: «задармо в пісні твоїй ллється туга і сміх дзвінкий і жалощі кохання, надій і втіхи світляная смуга? » о. дей висловив це по-своєму: «українська народна пісенність — дорогоцінне надбання поетичного генія трудового народу, нев'януча окраса його духовної культури».          залишки давнини серед українських народних пісень найбільше зберегли пісні обрядового характеру:                     іди, іди дощику,          зварю тобі борщику          в полив'янім горщику!                     велика частина цих пісень зв'язана з порами року (колядки, щедрівки, веснянки) — «щедрий вечір, добрий вечір», «зеленеє жито». в колядках та щедрівках народ звеличує господаря та його родину, в них ці люди зображуються гарними, багатими, щедрими, здоровими, привітними, в яких «радісно на серці, повно на столі». такі пісні повинні були накликати щастя і всілякі блага на двір господаря, тому що співали їх від щирого серця, з чистими думками.          дуже цікавими з обрядових пісень є русальні та купальські пісні, які танками, ворожінням та іншими дійствами. через обрядові пісні пізнається світогляд наших пращурів із тих часів, коли люди поклонялися дохристиянським богам — перуну, дажбогу, ладі та іншим.          із пісень родинних ми дізнаємось, яке місце в житті попередніх поколінь по сідала родина та різні сімейні турботи:                     а чужа сторона          і без вітру шумить, —          чужий батько, чужа мати          і не б'ють, то болить.                    із історичних пісень — про важливі історичні події, які переживав народ:                     ой морозе, морозенку,          ой да ти славний козаче!           за тобою, морозенку,          вся вкраїна плаче!                     з українських пісень ми бачимо, як глибоко народ відчував красу життя. народні пісні криють у собі таку силу уяви та багатство щирих переживань, що стали джерелом натхнення поетів та письменників. свою найкращу повість «у неділю рано зілля копала» ольга кобилянська побудувала на відомому мотиві народної пісні «ой не ходи, грицю, та й на вечорниці». використовуючи сюжет цієї ж пісні, ліна костенко створила роман у віршах «маруся чурай». але народні пісні не тільки надихали літераторів, вони, перш за все, звеселяли сірі будні українців, були розрадою в тяжку годину, поліпшували настрій, полегшували важку працю.          наш народ має багату скарбницю пісень, казок, легенд, переказів, дум, якими можна пишатися як райськими квітами. деякі з них пройшли крізь довгі століття і ще сьогодні причаровують блиском дорогоцінних самоцвітів. 

На=пецукнрапншпдшнапмнвсалепамлегвсал