Характеристика баби оришки з роману "хіба ревуть воли, як ясла повні? "

Боба оришка - жінка уже не молодих літ , спокійна та віданна . до чіпки відноситься , як до рідного сина . саме вона вклала  у чіпку вагомий внесок та виховання . оришка дуже любила чіпку і тому часто сама не їла але йому давала   , весь час його навчала    та розповідала життєві історії її життя на яких виріс чіпка. 

Ще перебуваючи на засланні, шевченко рвався всіма помислами на «сердешну україну», до рідного народу. «о моя бедная, моя прекрасная, моя милая родина! скоро ли я вздохну твоим живительным, сладким воздухом? » — писав він в останній рік заслання в новопетровському укріпленні (v, 68). мрія про подорож на україну з новою силою ожила після повернення із заслання. це не тільки бажання поглянути на дніпро, на мальовничі степи, на стародавні могили, милуватися красою рідної природи. поїздка стимулювалася головним чином прагненням зустрітися з народом, глибше пізнати його життя, думи, настрої, збагнути, що можна й треба зробити для визволення уярмленого народу. але поки йшла тяжба з цензурою, поет не зважувався починати клопотання про дозвіл поїхати на україну. тільки 5 травня 1859 р. він подав заяву в академію мистецтв з проханням дати йому «вид» на проїзд у київську, чернігівську і полтавську губернії строком на п’ять місяців для «поліпшення здоров’я і малювання етюдів з натури». чому саме 5 травня? очевидно, тому, що саме в цей день петербурзький цензурний комітет передав у головне цензурне іння доброзичливий відзив с. палаузова на твори шевченка. с. палаузов був людиною прогресивних поглядів, щиро співчував піднесенню демократичного руху, підтримував дружні контакти з передовими письменниками й громадськими діячами, зокрема із співробітниками журналу «современник». згодом, коли заарештували м. михайлова, він разом з м. некрасовим, м. добролюбовим, братами в. і м. курочкіними підписав петицію на захист заарештованого. промовистим є і той факт, що с. палаузов прийняв від шевченка на рецензування не друковані примірники «кобзаря», «ів» і «гамалії», а рукописний збірник «поезія т. шевченка. том первий». учень о. бодянського, щирий прихильник ідеї слов’янської єдності, він, без сумніву, добре знав українського поета і, як видно з відзиву, високо цінував його твори. дружні, ділові зв’язки с. палаузов підтримував і з д. кожанчиковим, якого,  /438/  очевидно, інформував про цензурні справи з творами шевченка. ще 25 березня 1859 р. у листі до м. в. максимович тарас григорович висловлював сподівання, що до травня закінчить справи з цензурою і тоді поїде на україну. в академії мистецтв прохання шевченка не залежалося. того ж таки 5 травня 1859 р. віце-президент академії ф. толстой надіслав листа міністру імператорського двору в. адлербергу, де зазначалося: «не удовлетворяя просьбы шевченко сам собою, имею честь испрашивать по содержанию оной разрешения вашего сиятельства»  1. але канцелярія міністра імператорського двору, у віданні якого перебувала академія мистецтв, не поспішала. згідно з резолюцією в. адлерберга від 6 травня 1859 р. через деякий час вона надіслала подання президенту академії мистецтв великій княгині марії миколаївні. 12 травня на ньому з’явився запис: «згодна. марія». однак коли подання повернулося з резолюцією президента академії, канцелярія імператорського двору раптом згадала, що 1847 р. шевченко притягався до слідства у справі кирило-мефодіївців, і запропонувала послати запит до iii відділу про дозвіл опальному поету виїхати на україну. справа затягувалася. у листі до м. в. максимович від 10 травня 1859 р. шевченко скаржився: « клопотать о паспорті, та й досі ще не знаю, чи дадуть мені його, чи ні. перше в столицю не пускали, а тепер з ції смердячої столиці не випускають. доки вони будуть згнущатись надо мною? я не знаю, що мені робить і що почать» (vi, 230).