Як "декларація прав людини і громадянина" втілювала у своїх положеннях принципи громадянського рівноправ'я?

1. війни періоду консульства

у зовнішньополітичній діяльності наполеона в період консульства чільне місце посідала боротьба з другою антифранцузькою коаліцією (1798—1801 прагнення збільшити підвладні французам території і, використовуючи їхні ресурси, знищити свого  головного — велику британію. війна з другою коаліцією завершилася блискучою перемогою наполеона. стрімко й неочікувано для австрійців здолавши альпи, 14 червня 1800 р.  він ущент розгромив їх під селищем  маренго.

наполеонівські війни — поняття, яким визначають війни, що вела франція та її союзники в періоди консульства (1799—1804 рр.) та імперії наполеона i бонапарта (1804—  1814, 1815 рр.) проти коаліцій європейських  держав.

за підписаним 1801 р. люне-вільським миром австрію було витіснено з італії, і вона погодилася визнати кордони франції за лівим берегом  рейну. за ам’єнським миром із великою британією, франція повернула  свої володіння у вест-індії, але залишила єгипет. у війні встановився  тимчасовий перепочинок, але через рік бойові дії відновилися. у союзі  з наполеоном виступала іспанія, за флоту якої він збирався  підкорити велику британію. у 1802 р. франція захопила п’ємонт в італії, а в 1803 р. підкорила швейцарію.

наполеонівські війни, які розпочалися в європі в період консульства, хронологічно продовжували війни великої французької революції кінця  xviii ст., проте відрізнялися за своїм характером. незважаючи на загарбницький характер, вони сприяли поширенню революційних ідей та руйнуванню «старого порядку». вони велися в інтересах французької буржуазії, яка прагнула закріпити свою перевагу в континентальній європі.  головними противниками франції в наполеонівських війнах були велика британія, австрія та росія.

2. війни періоду першої імперії

у серпні 1805 р. сформувалася третя антифранцузька коаліція (1805 на відміну від попередніх, своєю  метою вона проголосила не боротьбу з революційною францією, а опір  загарбницькій політиці наполеона i. останній, у свою чергу, збирався  завдати головного удару великій британії. із цією метою наполеон готував велику армію вторгнення. однак спочатку він вирішив вивести з гри  слабку австрію, і рушив туди зі своїми основними силами. 20 жовтня  1805 р. в битві біля міста ульм на дунаї він примусив капітулювати головну австрійську армію. однак майже одночасно із цією перемогою  французи зазнали поразки. 21 жовтня 1805 р. в найбільшій морській  битві xix ст. біля мису трафальгар, неподалік гібралтарської протоки,  об’єднаний французько-іспанський флот був майже повністю знищений  британською ескадрою адмірала гораціо нельсона.

у листопаді 1805 р. наполеон переможним маршем увійшов до відня. на австрійцям прийшла російська армія. 2 грудня 1805 р. під аустерліцем (територія сучасної чехії) відбулася «битва трьох імператорів». наполеон i вщент розгромив об’єднану армію австрійського імператора франца ii та російського імператора олександра і. унаслідок цього  третя антифранцузька коаліція розпалася. у 1806 р. наполеон i примусив франца ii зняти із себе титул імператора священної римської імперії німецької нації. відтепер підвладні францу ii землі називалися австрійською імперією, а він сам став імператором францом і.

у липні 1806 р. наполеон i створив із 16 південнонімецьких держав рейнський союз під своєю протекцією. це прискорило появу четвертої антифранцузької коаліції (1806—1807 наполеон діяв швидко й рішуче.  14 жовтня 1806 р. відбулися дві вирішальні битви під ієною та ауерш-тедтом, у яких його війська знищили прусську армію. 27 жовтня 1806 р.  наполеон урочисто вступив до берліна.

21 листопада 1806 р. в берліні імператор французів підписав декрет про континентальну блокаду, за яким залежним від нього й союзним країнам заборонялося торгувати, підтримувати поштові та інші зв’язки  з великою британією. порушникам заборони загрожувала конфіскація  майна. однак ця заборона більше зашкодила торгівлі французів, ніж  британців.

xvii-xviii века занимают особое место в нового времени. это был полный противоречий и борьбы переходный период, завершивший европейского феодализма и полошивший начало периоду победы и утверждения капитализма в передовых странах европы и америки.

элементы капиталистического производства зародились еще в недрах феодального строя . к середине xvii века противоречия между капитализмом и феодализмом приобрели общеевропейский характер. в нидерландах уже в xvi веке произошла первая победоносная буржуазная революция, в результате которой голландия стала «образцовой капиталистической страной xvii столетия» (маркс). но эта победа капиталистической и буржуазной идеологии имела еще ограниченное, местное значение. в эти противоречия вылились в буржуазную революцию «европейского масштаба» (маркс). одновременно с буржуазной революцией происходили революционные движения во франции, германии, италии, испании, россии, польше и ряде других стран. однако на европейском континенте феодализм устоял. еще целое столетие правящие круги этих государств проводят политику феодальной «стабилизации». почти всюду в европе сохраняются феодально-абсолютистские монархии, дворянство остается господствующим классом.

и политическое развитие европейских стран протекало неравномерно. в xvii веке крупнейшей колониальной и торговой державой европы была голландия. победоносная буржуазная революция xvi века не только обеспечила успешное развитие капиталистического хозяйства, торговли, но и превратила голландию в самую свободную страну в европе — центр передовой буржуазной культуры, прогрессивной печати, книготорговли.

однако в конце xvii века голландия вынуждена была уступить свое место , а затем и франции — странам, где для торговли имелась более надежная промышленная база. в 18 веке голландская переживает застой и упадок. на первое место в мире выходит . франция к этому времени стоит на пороге буржуазной революции.

абсолютистская испания — в xvi веке одно из могущественных государств европы — в xvii веке оказалась в состоянии глубокого и политического упадка. она остается отсталой феодальной страной. тяжелый и политический кризис переживает в эту эпоху италия, с середины xvi века частично утратившая свою национальную независимость.

переход от феодализма к капитализму осуществлялся в основном в результате двух буржуазных революций: (1640—1660 гг.) и французской (1789—1794 особенно велико значение французской буржуазно-демократической революции, открывшей новую эпоху в развитии культуры.