Твір на тему,, чи потрібні прометеї сьогодні"

Прометея можна назвати героєм, тому що він здійснив подвиг заради інших, поступився своїм щастям, бо дуже хотів людям, полегшити їхнє життя. героєм бути нелегко, але вони необхідні людям. прометей викликає повагу, захоплення, подив і вдячність.

                                        твір-роздум у грудні 1845 р. шевченко гостював на переяславщині в поміщика-декабриста с. н. самойлова. тут він, застудившись, захворів. 24 грудня стан його різко погіршав — запалення легенів. самойлови, побоюючись ще гіршого, відправляють поета в переяслав до козачковського. тяжко було в дорозі, не легше й по прибутті, хоч лікар-приятель зробив усе можливе. прийшла невесела думка, що це, може, останні години його життя. так не хотілося вмирати, бо ж тільки почав по-справжньому жити. але до всього треба бути готовому. якщо, отже, смерть, то треба сказати людям останнє слово. нелюдськими зусиллями перемагаючи хворобу, якось підвівся й ослаблими руками запалив свічку. на папір лягли перші такі страшні для молодої людини слова: як умру, то поховайте отакі події наштовхнули шевченка до написання «заповіту». але поштовх ще не є причиною. якби тільки хвороба поета була причиною, то ми мали б суто особистий, так би мовити, приватний, а не громадянський заповіт. насправді ж вірш був викликаний суспільно-політичними умовами життя країни в 3040-х роках хіх століття, сповнений глибокого революційного змісту. поет викриває соціальне зло, про яке спочатку наслухався, а потім побачив на власні очі 1843-1845 рр. відвідавши знедолену свою вітчизну, проїхавши сотні сіл полтавщини і київщини, він чув відгомін спалахів селянських повстань україною. побувавши і в панських палацах, і в мужицьких хатинках, він побачив, що пани влаштували собі рай, а селянам — пекло. він побачив усе, вислухав усіх і зробив висновок: , кайдани порвіте. уперше поезія була надрукована під назвою «думка» у збірнику «новые стихотворения пушкина и шевченка» (лейпциг, 1859). в автографі вонане має заголовка. загальновідома назва «заповіт» з’явилася як редакційна у виданні «кобзаря» 1867 року.