Виктор гюро основные идеи произведений

Виктор гюго отличался тем, что его интересовала социальная тема,  проблема острой общественной дифференциации, проблема, людей, отверженных обществом!   нравственная концепция романа «отверженные» соответствует представлению  в. гюгоо человеческой жизни, как о непрерывной смене света и тьмы.  идея романа это-видение мира, как постоянное  движение от зла к добру. гюго стремится продемонстрировать это движение,  акцентируя (зачастую даже вопреки логике реальных событий) обязательную победу  доброго и духовного начала над силами зла. «книга, лежащая перед глазами  читателя, представляет собою от начала до конца, в целом и в частностях.. -  путь от зла к добру, от неправого к справедливому, от лжи к истине, от ночи к  дню.. исходная точка; -материя, конечный пункт-душа. в начале-чудовище, в  конце ангел» .  свою гюго видел в том, чтобы возродить нравственные идеалы, утерянные  обществом. это делает роман гюго не столько обличительным, сколько и  проповедническим-миссионерским, чему «отверженные» на западе  часто называли «современным евангелием» , как охарактеризовал его и сам гюго.

Ісуса холодно приймають у Назаре́ті

6І, вийшовши звідти, Він прийшов до Своєї ба́тьківщини,[9] а за Ним ішли учні Його.

2 Як настала ж субота, Він навчати почав у синаго́зі. І багато-хто, чувши, дивуватися стали й питали: „Звідки в Нього оце? І що за мудрість, що да́на Йому? І що за чуда, що стаються руками Його?

3 Хіба ж Він не те́сля, син Маріїн, брат же Якову, і Йо́сипу, і Юді та Си́монові? А се́стри Його хіба тут не між нами?“ І вони спокуша́лися Ним.

4 А Ісус їм сказав: „Пророка нема без пошани, — хіба тільки в вітчи́зні своїй, та в родині своїй, та в домі своїм“.

5 І Він тут учинити не міг чуда жодного, тільки деяких хворих, руки поклавши на них, уздорови́в.

6 І Він дивувавсь їх невірству. І ходив Він по се́лах навкру́г та навчав.

Ісус посилає 12 апо́столів Своїх на проповідь

7 І, закликавши Дванадцятьо́х, зачав їх по двох посилати, і вла́ду їм дав над нечистими ду́хами.

8 І звелів їм нічого в дорогу не брати, крім па́лиці тільки самої: ні то́рби, ні хліба, ані мідякі́в у свій че́рес,

9 а ходити в санда́лях, „і двох убрань не носити“.

10 І промовив до них: „Коли ви де вві́йдете в дім, залиша́йтеся там, аж поки не вийдете звідти.

11 А як місто яке вас не при́йме, і не послухають вас, то, виходячи звідти, обтрусіть порох, що в вас під ногами, на сві́дчення супроти них. Поправді кажу́ вам, — легше бу́де Содо́му й Гомо́ррі дня судного, аніж місту тому́!“

12 І вийшли вони, і проповідували, щоб ка́ялися.

13 І багато виго́нили де́монів, і оливою хворих багато нама́щували — і вздоровляли.

Ув'я́знення й смерть Івана Христителя

14 І прочув про Ісуса цар І́род, — бо ім'я́ Його стало зага́льно відо́ме, — і сказав, що то Іван Христитель із мертвих воскрес, і тому тво́ряться чу́да від нього.

15 Інші впевня́ли, що Ілля Він, а знов інші казали, що пророк, або як один із пророків.

16 А Ірод, прочувши, сказав: „Іван, якому я голову стяв був, — оце він воскрес!“

17 Той бо Ірод, пославши, схопи́в був Івана, і в в'язниці закув його, через Іродія́ду, дружи́ну брата свого Пилипа, бо він одружи́вся був із нею.

18 Бо Іван казав Іродові: „Не годи́ться тобі мати за дружину жінку брата свого!“

19 А Іродія́да лю́тилась на нього, і хотіла йому смерть заподіяти, та не могла.

20 Бо Ірод боявся Івана, знавши, що він муж праведний і святий, і беріг його. І, його слухаючи, він дуже бенте́жився, але слухав його залюбки́.

21 Та настав день догі́дний, коли дня наро́дження Ірод справляв був бенке́та вельмо́жам своїм, і тисячникам, і галілейській старши́ні,

22 і коли прийшла дочка́ тієї Іродіяди, і танцювала, і сподо́балася Іродові та присутнім із ним при столі, — тоді цар промовив до дівчини в мене, чого хочеш, — і дам я тобі!“

23 І поклявся він їй: „Чого тільки від ме́не по то дам я тобі, — хоча б і півцарства мого́!“

24 Вона ж вийшла, і спиталася матері своєї: „Чого маю А та відказала: „Голови Івана Христителя“.

25 І зараз квапли́во вернулась вона до царя говорячи: „Я хочу, щоб дав ти негайно мені на полу́миску голову Івана Христителя!“

26 І засмутився цар, але через клятву й з-за тих, що з ним були́ при столі́, не схотів їй відмовити.

27 І цар зараз послав вояка́, і звелів прине́сти Іванову голову.

28 І пішов він, і стяв у в'язниці Івана, і приніс його го́лову на полу́мискові, і дівчаті віддав, а дівча віддало́ її своїй матері.

29 А коли його учні зачули, то прийшли, і взяли його тіло, і до гро́бу поклали його.

Чудо нагодува́ння п'яти тисяч наро́ду

30 І посхо́дилися до Ісуса апо́столи, і розповіли́ Йому все, — як багато зробили вони, і як багато навчили.

31 І сказав Він до них: „Ідіть осібно самі до безлю́дного місця, та трохи спочиньте“. Бо багато народу прихо́дило та відбувало, аж навіть не мали коли й поживитись.

32 І відпливли́ вони чо́вном окремо до місця безлю́дного.

33 І побачили їх, коли пли́нули, і багато-хто їх розпізнали. І пі́шки побігли туди з усіх міст, та й їх ви́передили.

34 І, як вийшов Ісус, Він побачив багато наро́ду, — і зми́лувався над ними, бо були, „немов вівці, що не мають пастуха“. І зачав їх багато навчати.

35 І, як минуло вже ча́су доволі, підійшли Його учні до Нього та й кажуть: „Це місце безлю́дне, а година вже пізня.

36 Відпусти їх, — нехай пі́дуть в оса́ди та се́ла близькі́, і куплять собі чого їсти“.

37 А Він відповів і сказав їм: „Дайте їсти їм ви́“. Вони ж відказали Йому: „Чи ми маємо піти та хліба купити на двісті дина́ріїв, і дати їм їсти?“

38 А Він їх запитав: „Скільки маєте хліба? Ідіть, побачте!“ І розізнавши, сказали: „П'ять хлібі́в та дві рибі“.

39 І звелів їм усіх на зеленій траві посадити один біля о́дного.

40 І розсілись рядами вони, по сто та по п'ятдеся́т.