Розповідь мій найкращий день в школі

На уроці української мови наша вчителька, тетяна анатоліївна терзі запропонувала нам, учням 10 класу, написати твір на морально-етичну тему. та додала, що найкращий буде надрукований в районній газеті. кожен з нас замислився над тим, про що ж писати. у класі ми обговорювали актуальність та основну думку твору. всі були заінтриговані – хто ж стане переможцем? а переможцями стали: і місце – я. проткіна, іі місце – о. гараба, ііі місце – о. суровегіна. а тим, хто не переміг – бажаю успіхів! найщасливіший день у моєму житті який день називають найщасливішим? напевне, той день, коли відбулися важливі та цікаві події в житті. це той день, який залишив в пам’яті найнезабутніші фрагменти, і пам’ять про них буде зберігатися дуже довго. це день, події якого завжди радісно згадувати та розповідати. одним із таких днів в моєму житті є той, коли ми з класом їздили на екскурсію в місто білгород-дністровський. погода в цей день була пречудова. рано-вранці ми, радісні та щасливі, зустрілися біля школи з нашою вчителькою. кожен почав розповідати про те, як він готувався до екскурсії, і що цікавого з собою захопив. всі взяли фотоапарати і вже біля школи почали робити перші кадри майбутнього фоторепортажу. коли під’їхав автобус, ми всі дружно зайняли місця в салоні і познайомилися з провідником. вона повідомила наш маршрут і пообіцяла розповідати про кожний населений пункт, який ми будемо проїжджати. не дивлячись на те, що дорога була далекою, час минув швидко та весело. за цей час ми слухали розповіді провідника, обмінювалися своїми враженнями. коли ми під’їхали, розмови поступово припинилися, і кожен із захопленням став роздивлятися навкруги. зупинились ми біля музею. там в нас була екскурсія, з якої ми багато дізналися про це місто, про народи, які тут проживали, про видатних людей, які побували в цьому місті. далі ми попрямували до легендарної фортеці. саме нею славиться білгород-дністровський. цю фортецю ще називають «тіра», «акерман». трошки відпочивши, ми відправилися мандрувати по території фортеці. все навколо здавалося дивовижним та казковим. ми навіть перенеслись в епоху битв того часу. величезні дуби, здавалося, своїми верхівками дістають неба. приємно було ходити по лабіринтам фортеці. піднявшись на найвищу башту, ми окинули зором величезні простори дністровського лиману. у цю мить виникає почуття свободи. здавалось, лиману немає краю. роздивляючись округи з висоти пташиного польоту, я відчула спокій та красу цього краю. невипадково о. с. пушкін відвідав це місто, яке надихнуло його до написання своїх творів. гарна природа спонукає людину замислитися над своїми вчинками та думками, схиляє до союзу та єдності з нею. вдихаючи чисте повітря цієї місцевості, здається, що воно трішки відриває тебе від землі. мандруючи вузькими лабіринтами, ми зіткнулися з чимось таємним. не відчуваючи втоми, ми продовжували мандрувати і кожен раз дивувались все новій і новій красі пейзажу. втомлені, але повні незабутніх вражень, ми повернулися в автобус і відправились додому. за час повернення всі поводили себе дуже тихо. і скоріше не через втому, а через бажання осмислити все побачене в цей день. своїми незабутніми враженнями ми почали ділитися з батьками, які зустрічали нас вдома. а фотографії мені назавжди зберегти в пам’яті один з найпрекрасніших і найщасливіших днів у моєму житті. і я пишаюся тим, що в нашому регіоні є такі куточки, які відомі за межами україни, і які залишили пам’ять про наших предків

Яне знаю но удачи  надеюсь у тебя все получиться                     

Основная тема стихотворения – одиночество человека в огромном мире – раскрывается с приема олицетворения. усиливает мотив одиночества разрыв предложений по строфам, логически выделяющий слово «одиноко». этой же цели служит употребление слова «пустыня», традиционно символизирующее в романтической поэзии одиночество. среди средств художественной выразительности олицетворения (тучка ночевала и умчалась, утес плачет, стоит, задумался). особую выразительность произведению метафоры (по лазури, утес-великан), эпитеты (золотая тучка, весело играя, старый утес), перифраз («влажный след» - слеза) и звуков «р», «л», в». плавность стихотворения достигается за счет использования ассонанса «о» и «а». стихотворение «утес», раскрывая внутренний мир поэта, призывает человека стремиться к достижению внутренней гармонии, умению жить в ладу с самим собой и окружающим миром.