Міфи про створення світу та людей. написати план

в усних творах слов’янських народів зберігся погляд дуже давніх людей на те, як було створено світ.

ще до початку світу, коли не було ні неба, ні землі, а саме́ лише синє море, то посеред того моря стояло велике дерево, що його різні слов’янські народи називали по-різному: дубом, явором, сосною, березою, яблунею та інше.

на тому дереві була золота кора, перло́ва роса, і сиділи на ньому дивовижні птахи. дехто каже, що то були два голуби, а дехто — що сивий сокіл. серед гілля того дерева роїлися бджоли, у його корінні жили всілякі тварини, на гілках знайшли притулок птахи.

таке дерево, що існувало до початку світу, в міфологи називається світовим. а найголовніші істоти на ньому — два голуби і сивий сокіл. то не просто птиці. це втілені у пташину подобу боги, які створили світ — заснували небо із сонцем, місяцем і зорями з синього та золотого каміння, а землю — із дрібного піску.

а ще давнішим є уявлення праслов’ян про світове яйце, з якого постає всесвіт, або бог-творець, якому належить створити землю і все на ні недаремно деякі слов’янські племена вважали яйце символом життя. у християнстві й сьогодні яйце — головний символ великоднього свята. погляньте на українські великодні писанки. ви бачите на них не тільки дивовижні візерунки, які за найдавнішими уявленнями мали магічну силу, але й зображення сонця, місяця, зірок, світового дерева, небесних оленів, коней, птахів та інше.

а звідки взялися на землі люди?

найдавніші міфи твердять, що людей розмножила по світу птиця. ота первісна птиця — першоптах — голуб чи сокіл, як кажуть народні легенди.

як же це відбулося?

постала земля серед води, та покрилася вона деревами і травою. але сумним був світ без людського гомону. і тоді першоптах, що мав у собі божественний вогонь, здатний запалити живу душу, злетів над лісом і вдарив блискавкою в сухий пеньок, що стримів на галявині. з того пенька постало тіло першого чоловіка, а з вогню птаха-бога — безсмертна людська душа.

за іншими , тіло першочоловіка зробив бог із глини. однак глина — мертвий матеріал, і, щоб оживити людину, творець схилився до неї й просто в уста вдихнув безсмертну душу.

Шибайголову Яву та більш спокійного й розважливого Павлушу об'єднує щире бажання прославитися на весь світ. Для цього вони впродовж всієї трилогії намагаються стати тореадорами, зловити іноземних шпигунів зі свого села, підкорити Київ та багато іншого. Головне послання книги — справжня дружба, самопожертва, готовність прийти на до нужденній людині.