10 речень про давне українстке весілля (з традиціями )

власне саме весілля починається з організації  поїзду молодого  до молодої. розпочинають з обіду в молодого. на звуки музики до хати молодого збираються гості. молодий виходить з хати разом з  старшим боярином  і вітає тричі товариство, після цього він вказує на парубків, які підуть з ним . боярин знімає з парубків шапки і до кожної з них пришивалася червона стрічка або пучки барвінку. це парубоцьке товариство називали  боярами, а наймолодшого  —  князем. такі самі відзнаки роздавали і  світилкам, тобто дівчатам, які були присутні в поїзді молодого. молодий сидів на  покутті, по-праву сторону сиділи дружби, а по ліву світилки. після обіду боярин збирав гроші і після цього проводилися певні обряди.

після обрядів під спів виряжалися в дорогу. коли молодий від'їзджає перед ним несли  весільні корогви. в більшості місцевостей молодий з товариством їхали вверхи. по дорозі до молодої відбувалися  перейми  , коли молодий мав платити гроші та вгощати, тих хто його зупинив.

поїзд молодого зупинявся перед зачиненими воротами. зі сторони молодого ідуть у двір два старости і за столом посередині двору зустрічають двох старост зі сторони молодої. після „переговорів“ за столом (викупу молодої) молодого впускають у двір.

зустрічати поїзд молодого виходила мати молодої в вивернутому кожусі та з мискою води з вівсом в руках. після того як молодий сідав коло молодої починався розподіл подарунків між ріднею дівчини. зі сторони молодої всіх обдаровували вишитими рушниками.

після цього починали  розплітання коси  та  одягання серпанку. молодій одягали очіпок, а мати повязувала намітку. ця церемонія співом. після  покриття голови  молодої, приносли  коровай  та розподіляли його за порядком споріднення та за віком.

за короваєм ішов обряд  перевезення молодої  до хати молодого, який розпочинався вечерею.

в понеділок відбувався другий день весілля і у вівторок третій.

традиції та ритуали пов’язують разом століття. сьогодні багато наречених перевагу різноманітним звичаям і смачним традиційним стравам.в україні весілля колись святкувалося три дні. походження українського весілля занурене у таємниці та ритуали східного обряду християнства. ось деякі з них:

за кілька годин до того, як пара відправляється в церкву, наречена і наречений просять у своїх батьків благословення в будинку батьків нареченої. молода пара стає навколішки на вишитий рушник перед батьками. зазвичай, старости тримають ікони ісуса христа і діви марії, загорнуті у вишитий рушник. батьки благословляють своїх дітей, бажають їм щасливого, радісного, багатого і здорового життя разом. батьки тримають коровай як символ того, що дві сім’ї офіційно стали однією.

на відміну від більшості західних весільних церемоній, в  українській традиції  батько нареченої не “видає” свою доньку. так історично склалося, що рівність і єдність була віковою традицією. український наречений і наречена входять до церкви разом рука об руку, як добровільні і рівноправні чоловік та дружина.вся церемонія, за винятком проповіді, відбувається у формі пісні. св. августин одного разу сказав: «хто молиться та співає – той молиться двічі». ці слова припали українцям до душі.

під час вінчання священик зустрічає молоду пару при вході в церкву і починається церемонія. перед тим, як зайти, наречений і наречена заявляють священику, що вони вступають до шлюбу зі своєї власної волі. потім священик благословляє обручки і одягає їх на пальці нареченого і нареченої (традиційно на праву руку). після цього священик бере обидві руки і веде їх до вівтаря, символізуючи, що бог веде їх у шлюб .український вишитий рушник, на якому стоятиме пара, стелять перед вівтарем. він символізує надію на те, що молодят ніколи не спіткає бідність або те, що вони “ніколи не стоятимуть на голій землі”. після вінчання пара і далі буде використовувати весільний рушник для того, щоб прикрасити ікони або для першого спільного великоднього кошика.традиційно, хто перший стане на рушник, той буде головою сім’ї. проте, українська народна мудрість говорить, що «чоловік – голова, жінка – шия: куди шия поверне, туди голова й дивиться».

старости є учасниками весілля, зазвичай друзями або членами родини (по одному від кожної сторони або хресні батьки ), які мають особливу роль у святкуванні. вони є офіційними свідками шлюбу. у далекому минулому, старости були сватами . сьогодні їхні обов’язки обмежуються проведенням весільної процесії, а також вони несуть ікони ісуса і діви марії в церкву. ці ікони подружню пару до їхнього будинок і будуть висіти на видному місці, символізуючи духовний центр родини.

коли на серці важко, коли душу розриває туга або коли мрії від радості, мов шалені коні, летять вперед за далекий горизонт – життя стає дивним віршем. таким особистим, рідним, своїм. і без сумнівів можна    сказати – без поезії не минули дні жодної людини. хай то будуть вірші зі старих порваних книжок, чи рядки, які доводилося заучувати в школі, чи, може, навіть те, що тихенько    зазвучало якось    в серці, коли прийшла весна.

можна безкінечно наводити приклади «надзвичайно важливого і високого місця поезії в житті людини», можна писати довжелезні твори-роздуми про вплив віршів на формування особистості, можна диспутувати з любителями прози, але усі ці речі насправді є занадто мізерними у порівнянні з маленьким теплом у грудях людини, яка тримає в руках збірку улюблених віршів.