Загадкi про явища природы, на укр.мовi .

чим вата нижче,

тим дощик ближче. (хмара)

летить орлиця

по синьому небу,

крила розпластала,

сонечко застелила. (хмара)

біла вата пливе кудись. (хмара)

без крил летять,

без ніг біжать,

без вітрил пливуть. (хмари)

по синьому морю

білі гуси пливуть. (хмара)

вже не сонце ль винувато,

що висить на небі вата? (хмара)

на хвилину в землю вріс

різнобарвний диво-міст.

диво-майстер змайстрував

міст високий без поручнів. (веселка)

скачуть по доріжці

білі горошки. (град)

розсипався горох

на сімдесят сім доріг;

ніхто його не підбере:

ні цар, ні цариця

ні красна дівиця. (град)

на дворі переполох:

з неба сиплеться горох.

з'їла шість горошин іра -

у неї тепер ангіна. (град)

без рук, без ніг,

а вікно вибиває. (град)

я кажу братові:

- ох, з неба сиплеться горох!

- от дивак, - сміється брат, -

твій горох адже (град)

молоко над річкою пливло -

нічого не видно було.

розчинилося молоко -

стало видно далеко. (туман)

сивий дідусь біля воріт

всім очі заволік. (туман)

у білому оксамиті село

і паркани, і дерева.

а як вітер нападе,

цей оксамит відпаде. (туман)

над річкою, над долиною

повисла біла холстина. (туман)

спершу - блиск,

за блиском - тріск,

за тріском - плескіт. (гроза)

нашуміла, нагремела,

всі промила і пішла.

і сади і городи

усієї округи полила. (гроза)

басовитий і серйозний,

у нього характер крут:

заворчитон дуже грізно -

усі негайно ж втечуть! (грім)

голосно стукає,

дзвінко кричить,

а що говорить,

нікому не зрозуміти

і мудрецям не впізнати. (грім)

мене ніхто не бачить,

але всякий чує,

а мою супутницю

кожен може бачити,

але ніхто не чує. (грім і блискавка)

летить вогняна стріла,

ніхто її не зловить. (блискавка)

ні вогню, ні спеку не маю,

а все спалюю. (блискавка)

розпечена стріла

дуб звалила у села. (блискавка)

живе без тіла,

мови не має,

а всім відповість. (луна)

що, ледь доторкнувшись,

перетворює в дим дрова? (вогонь)

ось якийсь ненажера є:

все на світі може з'їсти.

а коли води поп'є -

обов'язково засне. (вогонь)

ответ:

василь сухомлинський, оповідання "що посієш, те й пожнеш"

объяснение:

одного разу до нас прилетіли голуб і голубка. сіли на ґанку та й воркочуть. ніби дивляться на мене й щось просять. я поліз на дах, відчинив маленьке віконце. голуби заховалися в нього. я виніс їм зерна, вони поклювали й знову сховались у віконці.

наступного ранку я знову погодував їх і поставив коритце з водою. а потім було так — коли погодую, а коли й забуду. більше було таких днів, що я забував погодувати голубів. вони сидять на ґанку, дивляться на мене, а я все кудись поспішаю. коли це йду, а голуб летить наді мною, немов збирається на плече мені сісти. я думав, що голуб грається. і не догадався, що йому їсти хочеться.

а то якось уранці бачу — голуби сидять на подвір’ї в сусідів, і маленька дівчинка оля годує їх. а батько ставить на стовпі маленьку хатку — голубник.

боляче мені стало. кликав я голубків, кликав, але вони більше до мене не прилетіли. поселилися в голубнику. оля щодня годує їх — і вранці, й увечері. вони полюбили дівчинку: сі їй на плечі, в руки.

що посієш, те й пожнеш — говорить наше українське прислів’я. посіяв байдужість — зневагу. птахи зневажають тих, хто байдужий до них.