Какой вопрос задать что бы не кто не ответил

  із книги л. нагорної «політична культура українського народу:

історична ретроспектива і сучасні реалії»

вихована в тоталітарному цивілізаційному полі людина легко мирилася із проникненням у всі пори суспільства духу «надзвичайщини», погоджувалася із будь-якими культами, вороже зустрічала інакомислення, призвичаїлася до репресій. своєрідна жертовність, уповання на «соціальні чудеса» уживалися в її свідомості із сакралізацією влади, зі звичкою коритися будь-яким розпорядженням «згори».

на цій основі виник цивілізаційний феномен «тоталітарної людини» — з особливим, властивим лише їй комплексом атрибутів і параметрів свідомості, відмітних рис, установок, стереотипів поведінки, морально-етичних і ціннісних орієнтацій. система використовувала дифузний стан суспільної свідомості, її надлом для підпорядкування людини раціонально-утопічному началу, втіленням якого виступала держава. будь-які її дії та ціннісні орієнтації розглядали під кутом зору лояльності до влади й були підставою для звинувачень у неблагонадійності з усіма наслідками, які з цього випливали.

зовні політична культура тоталітарної доби в срср мала вигляд гомогенної. видимість культурної, релігійної і навіть етнонаціональної гомогенності було створено зруйнуванням традиційної соціальної стратифікації, рішучим викоріненням інакомислення, репресіями проти широких верств інтелігенції. заперечуючи релігію, оголосивши її «опіумом для народу», більшовизм замінив її чимось на зразок релігійного ізму з властивою останньому нетерпимістю, фанатизмом, схильністю до зовнішньої обрядовості. офіційна ідеологія пропагувала зречення людини від особистих інтересів на користь державних. участь у масових заходах та виборах мала характер своєрідної літургії або політичного спектаклю.

як теократична у своїй основі система поглядів, більшовицький тоталітаризм постійно потребував підтвердження своєї «єдиноправильності», а тому приділяв велику увагу «перекроюванню» минулого. схему історичного

процесу виробляли й затверджували на найвищих щаблях партійного керівництва. але головним знаряддям підтримування стабільності системи був страх. він виступав не тільки як інструмент залякування і розправ, але і як засіб створення специфічної атмосфери «воєнного табору», де найменше відхилення від загальноприйнятих догм каралося як злочин. комплекс «оборонної» свідомості і абсолютизація насильства призвели до постановки на конвеєр навіть процесу фізичного знищення тих, кого режим вважав не досить лояльним і тому небезпечним для себе. масовий терор став рутиною, звичайною справою, якою була, скажімо, колективізація чи «культурна революція». наслідком став своєрідний «державний геноцид».

5. уривок з книги а. синявського «основы  советской цивилизации»

«кожна радянська людина заповнювала. безліч анкет. анкета передбачала в першу чергу соціально-класовий відбір, і головним анкетним пунктом було соціальне походження. усе це дещо нагадує феодально-аристократичний принцип підходу до людини, коли чистота крові або аристократичне походження гарантувало людині і привілейоване місце в суспільстві, і подальше просування».

6. плакати 1930-х рр.

7. візуальні джерела

колективне читання газет (полтавщина, 1937 р.)