Іть ,будь ласка, написати твір на тему осінній листопад.

у всіх часах року є щось дивовижне, прекрасне і особливе. але все-таки у кожної людини є своя улюблена пора. хтось любить тепле сонячне літо, радіючи можливості опинитися на золотистому березі моря, поплескати в блакитних хвилях, просто промчати босоніж по луговий траві. комусь більше подобається квітуча весна, наповнена різноманітністю веселих фарб і дивовижних запахів. є й ті, кого зачаровує холодна красуня-зима, сяюча бурульками на дахах і білизною снігових заметів. а я чомусь найбільше люблю осінь. і не така вже це сумна пора, як писав знаменитий поет; і не завжди за вікном дощ і сирість. для мене осінь - це запах багаття, на якому смажиться ароматне м’ясо; якийсь особливий повітря і абсолютно неповторний «глибокий» світло сонця. але найголовніше - це царство червоних, багряних, , жовтих фарб. хіба можуть не зачаровувати

погляд ці яскраві кольори осені?   невже комусь вони навіюють смуток? ! невже комусь вони навіюють смуток? ! більше за все я люблю пору, коли падає листя, коли можна не поспішаючи пройтися по парковій алеї, шарудячи золотистими листям і наспівуючи про себе яку-небудь веселу пісеньку. мені в такий час завжди хочеться співати, шкода, що я не вмію складати пісні. тобто вмію, звичайно, прості і наївні дитячі пісеньки. а хочеться співати що-небудь гарне і щоб тільки моя! нещодавно я теж гуляла в парку і спостерігала, як з дерев невагомі листочки.

кожен з них абсолютно не схожий на інші. цей - маленький, скромний, червоно-коричневий. і летить він якось тихо і непомітно, ховається на землі в купці своїх товаришів. а цей - великий, яскравий, золотистий, з химерними вирізами по краях. він падає повільно, гордо, кружляючи і похитуючись з боку в бік. здається, перед тим як впасти з гілки, він хоче покрасуватися перед усіма, показати, що краще за інших. і на стежці ляже на вільне місце - щоб його обов’язково помітили. але ось ще зовсім зелений листочок розгублено крутиться на вітрі, його кличе і захоплює із собою загальний політ. але він не знає напевно, чи настав його час. бути може, варто було залишитися на гілочці, порадувати ще трохи погляди перехожих? а це що за красень - немов дорогу прикрасу з бордового шовку в золотій оправі? другий такий вже точно важко зустріти. а ця пара, зчепившись тонкими стеблинками-ручками, весь час тримається разом, немов боячись втратити один одного і ні за що не бажаючи розлучатися. вони то злітають вгору, то кружляють у легкому танці, то стрімко несуться вперед, то знову повільно вниз. і всі ці різнобарвні листя, танцюючи і переплітаючись в повітрі, тихенько опускаються на землю. і куди не подивишся - все навколо встелене немов барвистим нескінченним килимом, кожна ниточка якого акуратно вплетена чиїмись дбайливими умілими руками. і боїшся пройтися по ньому, щоб не порушити цю красу. але все-таки наступити на цей килим дуже хочеться - дуже вже він м’який і повітряний, злегка шарудить, ніби нове плаття.

йдучи з парку, я склала великий букет з цих осіннього листя, щоб забрати додому шматочок такого чудового світу. поставлю у вазу і буду довго милуватися, згадуючи осінній казковий парк. але перед тим як піти, затримаюсь небагато. адже кажуть, що якщо загадаєш бажання, стоячи під дощем з листя, то воно обов’язково збудеться!

в'ятичі, ятвяги, радимичі

Объяснение: