Внутрение заслуги ивана третьего васильевича

Входе правления ивана васильевича произошло  объединение  значительной части земель вокруг  москвы  и её превращение в центр единого  государства. было достигнуто окончательное  освобождение  страны от  ордынской  зависимости; принят  судебник  — свод законов государства; проведён ряд реформ, заложивших основы  поместной системы  землевладения; воздвигнут нынешний кирпичный  московский кремль.

перша засвідчена у писемних джерелах назва історичної території  україни  —  руська земля. у х—xiii  ст. цю назву вживали у двох значеннях: конкретному  — на окреслення ядра політичної спільноти  — середнього  подніпров'я, і розширеному, що охоплювало усі території, які спершу підпорядковувались  києву, а згодом тяжіли до нього. понад 400-літня традиція ототожнення себе з руською землею не зникла і після розпаду цієї єдності. тільки  галицько-волинська держава, увійшовши до складу  корони польської  як особистий домен короля, офіційно іменувалася з першої третини xv  ст. руським воєводством.[1]

константинопольський патріархат  задля розпізнання нового  — московського і старого  — київського святительських церковних осередків у першій половині xiv  ст. вперше почав вживати поняття  micra rosia  (мала росія)‚ на відміну від  megale rosia  (велика росія). у церковно-адміністративному значенні поняття  мала росія  вживав константинополь для позначення українських єпархій. з константинопольських грамот цей вислів в останній чверті xiv  ст. перейшов до церковного письменства як урочистий синонім українського православного простору  польщі  і  литовського князівства, а з кінця xvii  — початку xviii  ст. став ототожнюватися з територією  козацької держави, аж врешті офіційно замінив її попередню назву (україна).[2]

на західноєвропейських ічних мапах зе́млі колишніх північно-східних князівств послідовно позначалися як  moscovia. натомість терени колишніх  чернігівського,  київського  і  галицько-волинського  князівств, ототожнювані з первісною, материнською руссю, завжди позначені як  russia  чи  ruthenia  (з xvi  ст.  — також roxolania).[2]

паралельно у внутрішньому вжитку з xvi  ст., а особливо після укладення  люблінської унії  1569  р. нарівні зі словом  русь  починають дедалі активніше вживати поняття  україна. характерно, що, як колись у княжі часи  —  руська земля, слово  україна  вживали в двох значеннях: конкретно-ічному  — на означення  подніпров'я, і розширеному  — як синонім усього українського простору.[2]

остаточно і юридично назва  україна  закріпилася на початку xx століття за часів  унр.[3]