Чи потрібна книга художння література в добу нових інформаційних технологій

                                  роль книги у сучасному житті      кожен із нас , напевно, має вдома книгу. і кожен із вас читав книжки. книга – морська глибина, де ми кожен час понурюємось ще далі і далі, швидше розуміємо зміст. скільки вже часу пройшло, люди винайшли планшетні комп’ютери, електронні книги, ноутбуки и т.д. деякі вважають, що всі сили, які люди використовували протягом багатьох століть на книги, треба розвернути на нові види технологій, деякі навпаки, вважають, що книга – це символ життя, і вона не повинна зникнути. з однієї сторони, ми не можемо обійтись ні без телефонів, комп’ютерів, з іншої і без книги наше життя стає похмурим, непривітливим. проте мій досвід показує, що роль традиційної книги не зменшується, але навіть зростає. аромат палітурки, шелестіння сторінок,  але головне – певна зосередженість, серйозність, увага, які потрібні при спілкуванні з книгою, – все це спрямовує  людину до сприйняття традиційних цінностей. книга – наша вічна молодість. сучасні підлітки дуже захоплюються новими пристроями, їх не цікавить ні книги, ні взагалі уроки та школа. але є й такі , які вважають що школа та книга мають великі значення у сучасному суспільстві. стів джобс, засновник корпорації apple,   дуже любив читати, мав при собі велику бібліотеку книг різних народів світу. у результат він став генієм, який перевернув життя до гори ногами, створюючи комп’ютери. тепер  у кожного другого є ipad або iphone, якими активно користуються в дорозі, в офісі, навіть на відпочинку, але чи багато хто читає на цих пристроях літературні твори? книга безнадійно програє (принаймні, для молодого покоління) в конкуренції з відеофільмами, з інтернетом. книга повинна залишитися! через неї передається інформація, яку люди собі й представити не могли. може через 10 років винайдуть гнучкі планшети, або принтери, які не будуть потребувати фарби, може бути й так, але книга ніколи не повинна зникнути з очей людства, адже книга – вічна скарбниця знань для кожного з нас!

любов часто засліплює людину , але проходить час і полуда спадає з очей. наврядчи фанатичну і безтямну любов можна вважати довговічною, та при це все ми всетаки піддаємось її солодкому полону. чи правильно це? до нестями неможливо любити когось або щось постійно. розум завжди головніший, навіть над самими чистими і щирими почуттями.

усім добре відома повість миколи гоголя "тарас бульба". автор вдало висвітлює проблему згубності фанатичного кохання на прикладі молодшого сина тараса бульби - андрія. він закохується у польку і втрачає адекватне мислення. любов перетворює андрія на зрадника батьківщини. і врешті-решт ця любов приводить до трагічного фіналу - батько вбиває власного сина.

ще один приклад ми   можемо знайти у творі михайла коцюбинського "тіні забутих предків". здавалось, це безтурботне кохання, що пов"язало з самого малечку дітей двох ворогуючих родів марійки гутенюк і івана палійчука, не предвіщає біди. але смерть марійки загублює душу івана. він відвертаєтьс від суспільства і подається у відлюднення на шість років, а коли навіть повертається знаходить єдину відраду у філістерських радощах. і не правда, що івана зжив з світу юра-мольфар через кохання до палагни. герой прагнув до своєї любки марічки, і врешті прямуючи за її голосом падає в урвище. через декілька днів пастухи знаходять його напівмертвого, але він всеодно помирає.

отже, кохання - це прекрасне почуття, що дарує радість і щастя людям, але фанатичність обертає його в страшну зброю.