Международные отношения кыргызского государства на енисее в 30-80 гг 7 века кратко

раннесредневековое население среднего течения енисея называлось в арабских и персидских источниках «хыргыз», а в согдийских текстах употреблялось как «кыргыз». последний термин был точной передачей самоназвания народа. во главе гос-ва, в vi–vii вв которое называлось кыргыз, был правитель с титулом ажо. символом его власти был конический головной убор с золотым ободком и знамя, водруженное у дворца. гос. чиновники делились на 6 разрядов. во главе войск стояли двадцать высших чиновников, имевших ранг министров. сбором налогов, связями с др. гос-ми, судом и финансами заведовало 15 делопроизводителей. отд. племена кыргызов возглавляли феодалы с титулами «эльтебер» или «тархан». население государства составляло до полумиллиона человек, не считая зависимых племен, которые жили в горно-таежных местностях и платили кыргызам дань пушнинойго-во кыргыз распологало значительными по тем временам вооруженными силами в 80 тыс строевого войска. в основном это была конница вооруженная копьями, луками и саблями. население вело комплексное хозяйство: земледелие, скотоводство, горнорудный промысел, охота и рыболовство. кыргызы не были изолированными от развитых цивилизаций. богатства кыргызов привлекали иноземных купцов, поэтому от трассы великого шелкового пути, было расположено ответвление в гос-во кыргыз. внешне енисейские кыргызы были европиодные – с рыжими волосами, румяным лицом и голубыми глазами. жили большими патриархальными семьями. многоженство было обычным явлением. за невесту выплачивали калым скотом. одежду шили из привозных тканей, а также из собольего и рысьего меха, бедные носили одежду из овчины. головным убором только знати были высокие войлочные белые колпаки с загнутыми вверх полями. кыргызы сжигали покойных, а пепел хоронили, над могилой сооружали большие насыпи. окруженные вкопанными вертикально каменными стенами («чаа-тас» – камень войны). кыргызы были язычниками. верховными божествами считалась божественная чета – тенгри и умай. енисейские кыргызы не считали себя потомками волчицы. в их генеалогическом предании повествуется, что предок кыргызов был сотворен в пещере между «коровой» и каким-то божеством. в 6–7 вв политическая кыргызов характеризуется постоянной борьбой за независимость. в 554–555 гг.земли по енисею зах. миухан-каган. после падения тюркского каганата в 630г. кыргызы обрели долгожданную свободу, но не долго. в это время окрепли предки кыпчаков – племена сиров. в июне 646г сиры были разгромлены уйгурами и с этого времени началось усиления гос-ва кыргыз.

искусство древних кыргызов отражено на древних пластинах, найденных в одной из могил. они были сплошь покрыты многофигурными рисунками. жилища древних кыргызов были трёх типов: юрты, срубные дома с двускатной крышей, каркасные шестиугольные постройки. покойных сжигали, а пепел хоронили в грунтовых ямах, под каменными выкладками и в обширных родовых усыпальницах-склепах. 

Фемінізм у нас нині не в моді, і не так уже багато українок беруть на себе сміливість назватися феміністками...

Фемінізм у нас нині не в моді, і не так уже багато українок беруть на себе сміливість назватися феміністками. Одним уже встигли навіяти, що феміністки — це «агресивні чоловіконенависниці і лесбіянки». У інших причини ші. Як написала одна учасниця дискусії в Інтернеті, «мій коханий, між іншим, поцікавився, феміністка я чи ні, а щойно я пустилася у великі розмірковування на цю тему, відразу перервав мене жорсткою фразою: «Я не бажаю від тебе чути слово «фемінізм» стосовно себе! Інакше...», — і замовчав багатозначно. І тут я відразу ж зрозуміла, що ніяка я не феміністка...»

Однак український фемінізм існує — приблизно так само і на тих же засадах, що й український середній клас. Більше того, як показує історія західної демократії, фемінізм є «природною» ідеологією саме середнього класу. Принаймні і фемінізм, і гендерна проблематика, і розмови про те, що жінка відчуває і мислить інакше, аніж чоловік, і, відповідно, у жінки має бути право на її прямий голос, на артикуляцію свого внутрішнього світу в культурі, у реальності, у суспільстві, у владі, нарешті... — усі ці питання виникають тоді, коли суспільство вже задоволене первинними потребами, коли закінчується етап виживання, дарвінівської боротьби за існування і починається власне життя...

Нові амазонки

Ці особи саме і представляють жіночу частину нашого середнього класу у всій її красі. Серед них є жінки різного віку і життєвих шляхів. Усіх їх об’єднує впевненість у тому, що вони досить сильні, щоб багато чого домогтися в житті і перенести силу-силенну труднощів. Вони зайняті досягненням власного фінансового достатку і, як наслідок, незалежності від чоловіків.

«Мені байдуже, подадуть мені пальто чи ні, двері теж завжди відчиняю сама, а відчинять — от і добре, на такі дрібниці не звертаю уваги. Платити за себе люблю сама — хочу почуватися нікому й нічим не зобов’язаною», — ось типове ставлення «нової амазонки» до проявів галантності й традиційного залицяння. Водночас, на відміну від своїх античних попередниць, «наші» здебільшого аж ніяк не цураються чоловіків і прагнуть реалізувати себе також у сімейному житті. Багато хто з них покладає на себе функцію основного годувальника. Проте їхня незалежність і успішність не означає, що їм не потрібні чоловічі турбота, пестощі, підтримка та розуміння. Тим часом їхнє ставлення до чоловіків, яке найчастіше склалося на підставі гіркого особистого досвіду, дуже неоднозначне. Говорячи словами однієї з них: «я хочу бачити в ньому героя, а в реальності отримую примхливу дитину».

Объяснение: