Тема, основна думка та герої твору " приблуда "

Головним героєм  оповідання є безпритульний хлопчина мишко.  мишко – змарнілий, обідраний, босі ноги всі в грязюці, в лахмітті, виразки на ногах… мишко говорив, що  прийшов погуляти до дітей. але як виявилося, він – безпритульний.

васильченко у оповіданні хотів аоказати нове в людських стосунках, в людській психології. вихованці, котрі живуть у досить скрутних матеріальних умовах, письменник показує нам – у їх взаєминах паростки людської моралі та гуманності. в оповіданні піднімається така нагальна проблема того часу: ліквідація дитячої безпритульності. безхлібне й невеселе життя дітей-сиріт, від недоїдання вони худі, аж світяться, стають сумним і зажуреними. але досить сказати їм ласкаве слово, приголубити, як вони щиро, по-дитячому втішаються. саме завдяки цьому оповідання набуває оптимістичного звучання.

"люби свій край, всю душу солов'їну і серця жар йому віддай", — написавши колись ці слова, володимир сосюра вже ніколи не відступався від них. вони стали девізом його життя і творчості. поет палко любив свій рідний край. віддавав себе всього україні, а натомість брав у рідної землі натхнення й віру, мужність, міць та силу, щоб творити "пісні солов'їні" задля неї самої. володимир сосюра любив батьківщину "всім серцем своїм", а своїми справами він не раз доводив відданість їй. все творче життя поет присвятив рідному народові, розвитку його культури. почуття відданості рідній землі у сосюри особливо ніжне і водночас тривожне: є любов до сестри, і до матері, і до дружини, є багато любовій, та найдужча й найвища з усіх, непогасна, як вічність, до тебе — моя україно, що зростила мене в голубому розгоні дорі саме ця любов давала поетові сили стверджувати, що "всю по каплі кров за свою вітчизну я віддать готов". саме ця любов у 1944 році, в час, коли українські землі було визволено і на небі з'явилося довгоочікуване сонце, в радісну мить перемоги і загальнолюдського щастя, створила поезію "любіть україну". цей вірш ішов тернистим шляхом до людських сердець. він, палкий і променистий, сповнений високих патріотичних почуттів, як своєрідний національний гімн, пройшовся по всіх серцях і душах української молоді. ця поезія має форму послання. поет, ніби в очі, в душу, одночасно звертається до кожного зокрема і до всього українського народу взагалі: любіть україну, як сонце любіть, як вітер, і трави, і в годину щасливу і в радості мить, любіть у годину негоди! володимир сосюра змальовує україну в зірках, у вербах, у квітці, в пташині, у хвилях дніпра, у тому вічному, що прийшло до нас крізь віки. поет так майстерно зумів зобразити "вишневу україну", що її образ, привабливий та яскравий, сам вимальовується перед очима читача. в поезії автор говорить, що тільки тоді ми будемо вічними, коли всім серцем полюбимо вітчизну. так, імена тих, хто любив рідну землю не тільки в "радості мить", а й "у годину негоди", знають, люблять, поважають сьогодні, не забудуть і в майбутньому. бо саме ті, хто звався тарасом шевченком, лесею українкою, іваном франком, зберегли українську мову, пісню, думу, культуру, красу національних святинь, а головне — рідну матір — україну, її красу і велич. зберігалася вона для нас з вірою в її безсмертя. так будьмо ж гідними україни!