Сделайте рассказ про восстание 1794 года на землях

Восстание началось с провозглашения костюшко «акта восстания» в кракове. документ определял цель выступления — восстановление речи посполитой в границах 1772 г. реализация «акта восстания» требовала вывода иностранных войск, возвращения отобранных земель, осуществления реформ. лозунгом повстанцев в польше стал девиз: «свобода, целостность, независимость». восстание охватило территорию литвы и западной части беларуси во второй половине апреля 1794 г. общее количество его участников на территории беларуси составляло около 25 тыс. человек. среди них были шляхтичи, духовенство, мещане, встречались и косинеры. так называли крестьян, вооруженных косами. они принимали участие в битвах под деревнями поляны, липнишки, солы, крупчицы. поланецкий универсал, провозглашенный 7 мая, позволял крестьянам получить личную свободу при условии, что они рассчитаются с панами и заплатят государственные налоги. однако этот документ встретил противодействие шляхты. центром восстания на -литовских землях стала вильна. в ночь на 23 апреля город оказался в руках повстанцев. ими руководил инженер-полковник, поэт якуб ясинский (1761—1794). он представлял «якобинское» течение в восстании. источник:  

До середньої і дрібної шляхти належали зем’яни й бояри. Це був залежний від князів і панів стан, представники якого здобували шляхетство і право на володіння землею, відбуваючи військову (боярську) службу зі своїми загонами кіннотників або особисто.

1528 р. було проведено «попис земський» (перепис шляхти). Посилання на цей «попис» стало від цього часу доказом шляхетства. Водночас терміни «зем’янин» і «боярин» замінили на єдиний — «шляхтич». Ті, за ким шляхетство не було визнано, утратили права на привілеї і злилися із селянством.

Права і привілеї шляхти були закріплені прийняттям збірок законів — Литовських статутів. Перший Литовський статут 1529 р. узаконив поділ шляхетства на шляхту, яка отримувала землі за службу, і магнатів — князів і панів, що володіли містами, містечками і величезними землями за спадковим правом, підпорядковувалися лише великому князю і мали власні військові загони. Другий Литовський статут 1566 р. збільшив права службової шляхти, зрівнявши її з магнатами. Шляхта отримала можливість брати участь в управлінні державою завдяки участі в роботі повітових сеймиків (місцевих станово­представницьких органів) і Великому вальному (загальному) сеймі.

Привілейованим станом українського суспільства було духівництво, що становило майже десяту частину всього населення. Духівництво не підлягало світському суду, у разі потреби його справи розглядалися у спеціальному суді єпископа. Воно поділялося на вищих церковних ієрархів (митрополит, єпископи, архієпископи та ін.), які обіймали свої посади лише за дозволом великих князів литовських і польських королів, та нижче парафіяльне духівництво. Становище нижчого духівництва було залежним від шляхти і магнатів, на землях яких розташовувалися їхні парафії.

2. Напівпривілейовані й непривілейовані групи населення. До напівпривілейованого стану належало міщанство, що мало привілеї на міське самоврядування, окремий становий суд, заняття ремеслами й торгівлею. Проте міщани були також зобов’язані сплачувати податки, виконувати повинності на користь приватних власників міст або держави.

Найзаможнішою частиною населення міст був патриціат, що складався з найбагатших купців, лихварів і ремісників. До бюргерства або середньої за рівнем заможності частини міщанства належали цехові майстри і більшість купецтва. Основою соціальної піраміди міського населення був плебс, який складався з дрібних ремісників і торговців.

Переважну більшість населення українських земель (близько 80 %) складало селянство, що було непривілейованим станом. За своїм правовим становищем воно поділялося на «непохожих» (або «отчичів») і «похожих» (або «вільних») селян. Правом безперешкодного переходу від одного землевласника до іншого користувалися лише останні. «Непохожі» селяни примусово й безоплатно працювали в господарстві пана.

Объяснение: